Уявляєте, я знову в Києві, як ніби і не було того тижня в Кам'янці. Все крутиться, вертиться, міняється. Ненависть змінюється огидою, розпач агресією, безсилля індиферентністю (і навпаки). Я повністю в цьому вирі емоцій, мене крутить, як на каруселі. Дуже хочу вирватись, але поки не вдається.
Що я таки встигла доробити в Кам'янці в останній день там, то це дочитати книжку. Це перша повністю прочитана книжка від 24 лютого 2022. І це прогрес. Бо я зовсім не могла читати ці місяці.
Що цікаво, я читала цю книжку, не знаючи її назви. Якось так в голові запам'яталось, що "Бла бла бла Париж", але не більше. Текст абсолютно примітивний (ми звикли називати такий жіночим романом). Мабуть, через цю примітивність (ніби читаю пост подруги, яка далеко не письменниця) я і подужала цю книжку з моїми проблемами розсіяності уваги. Хз.
Як ця книжка взагалі потрапила до мене? Ще на початку лютого видавці, що друкували мою книжку "Щоденник жовтого пса", оголосили передпродаж на це видання, і оголосили, що один із тих, хто передзамовить, виграє поїздку в Париж. Я хотіла не виграти, а зробити приємне видавцям, які мене підтримували свого часу, того передзамовила цю книжку. А прийшла вона аж в травні, коли видавці трохи оговтались від війни і таки віддрукували наклад (гроші, як я розумію, були зібрані). Цікаво те, що друкарня, де друкувався наклад, розташована в Кам'янці-Подільському. А видавці мої — в Черкасах. Отже, наклад приїхав з Кам'янця в Черкаси, а потім книжку Новою поштою (вже з автографом авторки) мені знову направили в Кам'янець.
А тільки коли я її дочитала, вирішила записати в свій читацький щоденник. І зрозуміла, що не знаю назви. Глянула на обкладинку — "Усе буде Париж!" Ахахахах, я засміялася. Бо "Все буде Україна!", який нафіг Париж))) Якби не знала, що книга була зверстана ще до повномасштабки, то звинуватила б авторку у плагіаті слогану для назви)))
А зі Скубі-Ду ми ходили на останню в червні прогулянку разом — до річки, шукати бобрів. Знайшли тільки результати їхньої роботи, як видно на фото. Ще місяць тому дерево не було повалене, а тільки сильно надгризене.
До речі, зависла на треку про польського бобра))) Ви чули? Осьо.
В Київ добиралася в купейному, де їхала сім'я з маленькою дитиною. І воно горлало всю ніч... Це було пекло... Тому я не виспалась, і весь понеділок пробула, як в тумані. Здебільшого працювала (але немов заторможена). А під вечір незграбно зачепила на полиці склянку з розчісками і масажерами, і мої нефритові ролики для морди та гуаша розбилися нафіг. Шкода.
Традиційно, не вмію і не люблю прощатися чи завершувати щоденник якимись сталими шаблонами, тому просто обриваю письмо.