Перед війною я вів досить активний спосіб життя: була і цікава робота, і зустрічі з людьми, перемовини про різноманітні перспективні проекти.
Життя кардинально змінились з початком війни. Було важко змиритись з тим, що тепер приходиться вимушено ледачкувати. Якусь невелику роботу я, звичайно, знаходив, бо приватний будинок потребує щоденного догляду, та ще й коли він - з пічним опаленням. Тому на третьому тижні окупації я вирішив зробити щось більш вагоме, ніж підкладати дрова в пічку. Та й, напевне, вже на той час притупилось відчуття самозбереження, а спортивна злість на росіян та на війну загалом навпаки, - сильно зросла.
І хоча на вулиці постійно лунали вибухи та було чути кулеметні черги, в повітрі зі свистом пролітали снаряди, десь поряд щось горіло, - це ж були, як виявилось, передостанні дні окупації і якраз проходили самі жорстокі бойові дії.
В таких обставинах я вирішив на присадибній ділянці викорчувати вручну пеньки від старих дерев, які були зрізані ще минулого року. Тим більше,що я подумав так: я буду копати низенько майже при землі, а тому до мене ні куля, ні снаряд не дістане; а якщо щось відчую, то швидко впаду на землю.
Корчувати пеньки від 30-річних фруктових дерев - скажу вам, це виявилось не так просто. Прийшлось кожний корінь обкопувати майже на 1 метр в глибину, добре що хоч земля піщана, легко піддавалась. Весь грунт фактично прийлось вибирати руками. А ще складніше було в тій ямі працювати пилочкою, бо коріння товсті, для пилки нема місця, щоб номально різати.
Так за декілька днів я всю роботу і зробив. Декілька разів втікав з вулиці, коли чув, що над головою летить снаряд; а одного разу мене прогнала рідня,бо звук від сокири був схожий на постріли і вони боялись.
Тепер треба придумати, як ці пеньки розрубати на дрова, бо при перші спробі зрозумів, що це зробити неможливо.
