По гарячих слідах добре ловити злодіїв або різних вошей-комарів, а ось робити висновки треба з холодною головою. Так би мовити, «вимагаємо доливу пива після відстоювання піни». )) Це я до того, що легко за підсумками матчу Франція – Україна емоційно вигукнути щось на кшталт «товариш Бендер помер…». Але ні, не помер. Або ліпше так: «Український футбол помер. Хай живе український футбол!».
Насправді йдеться, гадаю, не про окремий, хай навіть рекордний провал нашої збірної – варто говорити про кінець совєцького футбольного спадку й остаточне відмирання всіх цих «динамівських сердець», «конспектів Лобановського» і тому подібних реліктів минулих часів. На тому багажі й так надто довго їхали, а багато хто просто паразитував на тому спадкові. Але всьому рано чи пізно приходить кінець. І 7:1 у матчі головної футбольної команди України проти французів видається підтвердженням старої істини: «Ліпше вже страшний кінець, ніж страх без кінця».
Український футбол у його нинішньому вигляді просто мусить померти, щоби дати шанс новому, більш життєздатному футболу. У що перетворився «спорт мільйонів» в Україні? У забавку олігархів, які або задовольняють своє еґо, або використовують футбол для роздмухування містечкового псевдопатріотизму (ми ж усі одразу розуміємо, про кого йдеться, чи не так?), або тупо перекачують бабло через свої клуби, використовуючи їх на пральні машини для відмивання грошей і переводу їх в офшори.
Скажімо, я з дитинства є палким уболівальником «Динамо». Але до чого дійшло: останніми роками, спостерігаючи безнадійне й стабільне сповзання колишньої футбольної гордості України в безодню посередності, я припинив уболівати за ТАКЕ «Динамо», бо від нього не лишилося нічого, крім назви! Єдине сподівання вже – хіба на те, що якийсь тотальний провал клубу змусить братиків Суркісів розчепити посинілі пальці, якими вони тримають за горлянку «Динамо», і податися куди подалі шукати інші способи відмивати своє чесно вкрадене бабло. А як інакше? Хіба є реальний шанс на зміни? Призначення Луческу в «Динамо», окрім відверто неприйнятного морального боку справи, лише відтермінує крах – ну не зробить румунський дідуган революції в суркісівському болоті! Так, щось полагодить, десь підключить тактичну хитрість – і ось ми вже в групі ЛЧ. Але далі-то що? Те саме – зі збірною. Дійсно, зараз вона точно одна з найсильніших за всю історію незалежної України. Але при цьому яка грандіозна різниця в класі між нашими футбольними «вершками», і збірниками топ-команд! І не треба тут пояснювати провал коронавірусом чи ще якимось неталаном – хіба у наших зірок регулярно не трясуться жижки й не намокають памперси в зустрічах із дійсно провідними командами?
Тут ідеться про зовсім іншу проблему, яку неможливо вирішити на рівні, на якому вона виникла. Так що перестановками головних тренерів чи перетасовками футболістів нічого не змінити.
Українському футболу потрібна революція.
По-перше, необхідно змусити клуби почати заробляти собі на життя, а це можливо тільки за умови деолігархізації нашого футболу. Прикладів на постсовєцькому просторі купа – від балканських країн до Польщі. По-друге, потрібна докорінна зміна моделі виховання наших юних/молодих футболістів. Нашому дитячо-юнацькому футболу не всілякі Моуріньо потрібні, а просто критична маса західних тренерів, які тотально змінять принципи роботи з молоддю – замість гри на результат за будь-яку ціну їх мають привчати до гри заради гри й боротьби.
І ще очевидне спостереження: зауважте, регулярно наші молодші збірні різного віку щось виграють то в Європі, а то й у світі. І куди далі зникають ці таланти, як роса на сонці? От і 2019-го українська молодіжка дала джазу на ЧС-2019 – і що? Минув рік – і лише хіба Супряга цікавить клуби топ-чемпіонатів, та й то пересічна (як на нинішні футбольні реалії) ціна 15 млн видається італійцям зависокою? При цьому юні зірочки з якоїсь Португалії за схожих обставин за рік ледь не всім складом збірної вже би роз’їхалися по провідних клубах світу.
Для багатьох очевидно, що нинішня форма існування найпопулярнішого виду спорту в Україні не є самодостатньою і життєзнатною, не кажучи вже про його малу привабливість для уболівальників. Олігархи рано чи пізно закінчаться, а з ними – і фінансове донорство, на якому сидять клуби. Тоді буде колапс, тоді апарат ШВЛ для вітчизняного футболу просто вимкнуть. Щоб цього не чекати, слід уже зараз робити щось стратегічне, з прицілом на результат років за 10.
Коротше, потрібний капітальний ремонт нашого футболу, буквально з його фундаменту. Чи є для його виконання кваліфікований виконроб і бригада? Та й чи дадуть їм працювати?