Вночі обіцяють перші заморозки. І раптом відчулось, наче я ще не встигла відтанути після лютого Лютого. Наче так і не прогрілась на сонці, не надихалась гарячим повітрям чи солоним бризом із запахом гнилих водоростей...
Здається, що якщо визирнути у вікно, то я побачу там сніг. Але там досі зелене листя. Якийсь сюрреалізм. Нам обіцяють найважчу в житті зиму, але ж чому так рано?!
А навколо вже кружляють спогади, мов тіні, які ховались по кутках, але випозли, відчуваючи настання ночі, чи осені і довгої зими, відтісняючи на задній план залишки пожовклих мрій і заіржавілих планів.
На один день ближче до Перемоги. Треба просто ще зачекати. Що-що, а чекати я вмію.
🖤
photo - Pixabay