Це історія від першої особи. Вона присвячена моїм двом недавнім придбанням. У багатьох з нас через тривалу війну є критичний брак хороших емоцій. З тієї ж причини джерела поповнення ресурсу теж обмежені, на жаль. У звязку з цим ми бачимо великий попит на книги, вистави, екскурсії, концерти, стендапи тощо. Але, як кажуть, є ньюанс. 😅
Історія Перша
Закінчивши всі свої робочі і домашні справи, я намалювала на обличчі живу людину, вдягла парадовий одяг, дістала елеганську сумочку і урочисто попрямувала до театру. Удача послала мені один квиток в перший ряд бельетажу Театру ім.Франка. Невидане щастя. Я відвідувала його востаннє ще до війни. Театральний ажіотаж в Києві не вщухає ні влітку, ні восени, ні тим більше зараз. Вистава мала хороші відгуки, не комедія, але опис теж обіцяв хороші емоції. Тож на цю виставу я чекала як на подію.
Вечір був тихий і безвітряний, перші краплі дощу яскраво блищали у світлі фар на бруківці вулиці Городецького. Театр Франка яскраво світився на тлі затемненого урядового кварталу і слабо освітленого скверу. Все налаштовувало на хороший настрій.
Гардероб у театрі Франка не працює з початку війни. Це щоб під час повітряної тривоги глядач не чекав у черзі, а з одягом під пахвою вискочив і чимдуш побіг до метро. Чого насправді ніколи не буває.... Це так, просто спостереження. Далі були враження.
Публіка. Я ні в якому іншому театрі, ба й навіть на стендапі не бачила, щоб люди продовжували приходити і приходити через півгодини після початку вистави, і ще пізніше. При тому, що початок затримався хвилин на 15. Буває,але не масово. Акустика в театрі дуже хороша, тому іноді я не чула артиста на сцені, бо його перекрикували голосні розмови і сміх глядачів, які запізнились і спілкувались у коридорі.
Окрема тема це мобільні телефони. Зйомка відео зі спалахом, який гідно конкурував із штатним прожектором. Телефонні дзвінки і розмови в залі. Хтось постійно виходив і заходив, грюкав стількями і дверима (кожна ложа має свої двері).
Був момент, коли когось у залі трафив кашель. Він чи вона кашляли спочатку здавлено, потім голосніше, а потім... ви не повірите. Почали кашляти інші люди тут і там, поки не перекрили звук вистави.
Але це не найсумніше.
Вистава "Грек Зорба". Про що вона? Що хоче донести чи розказати? Як на мене, це був рандомний набір діалогів, персонажів, лінії яких несподівано починались і обривались, з вкрапленнями вульгарного гумору. Іноді, знаєте, матюки краще сприймаються. Врятувати незрозумілий депресивний кінець мав танець, який танцюють головні герої - Сертакі. Під нього надресирована публіка почала вставати, і я нарешті вискочила з свого тісного місця в коридор і швидше на вулицю, назустріч тихому дощовому вечору.
Не на всі вистави варто ходити, навіть якщо хороші відгуки, а всі квитки продано.
Історія Друга
Одного чудового жовтневого дня (писала про це тут) я піддалася тихим чарам і неповторним ароматам книгарні, і купила книгу "Африка - не країна. Розвінчуючи стереотипи про строкатий континент". Цебуло несподіване рішення, бо зазвичай я не купую новинки незнайомих авторів, не читаючи відгуків інших читачів. До того ж це не художня книга.
Але рецензії ззаду палітурки і від самого видавництва наголошували, що розповідь цікава і з гумором. Я і справді небагато знаю про Африку, хоча раніше читала про неї в книзі "Congo - Донбас" і "Серце пітьми". Може ще й по цій причині я ризикнула.
Почала недавно читати. Знаєте, ця книга точно не лишає мене байдужою. Я дуже багато чого не знала із того, про що пише автор. Подача і справді досить легка. Але емоції... Я не побачила в ній гумору, принаймні поки що. Побачила максимум сарказм, і багато образи. Не засуджую, бо є за що ображатись на Європу. Але ж навіщо анонсувати це як гумор? Я ж бо насправді хотіла легкого з гумором читання, а не ображених сентенцій про те, як добре усе могло б бути.
Крім того, я не простий читач. Я - українка. Українцям розказувати про труднощі не треба, і про утиски, геноцид, грабунки. А все ж ми спромоглися влаштувати в своїй країні не таке вже й погане життя. Тому бадато в чому я категорично не згодна з автором.
Загалом я сподіваюсь дочитати до кінця. А наступного разу купуватиму вже точно щось перевірене.
 |  |
|---|