Глава 4. Про Відьму
Вона жила в чаклунському лісі між світом людей і потойбіччям. Коли малі діти збиралися по ягоди, гриби, або до лісового озера порибалити, вона оберталася на звичайну дівчинку й виходила до них гратися. Бігала разом з ними, купалася, грала в піжмурки, а потім своїми чарами відводила їм очі, затуманювала голову, й заводила в саму гущавину. І тут, в чаклунських нетрях лісу, на чарівній траві, водила з дітками хороводи. І поки зачаровані, схожі на сновид, діти кружляли з нею, набиралася вона від них сили, вбирала через дитячі долоньки їхню молодість і красу, тому і виглядала Відьма надзвичайної краси молодицею.
І була за це покарана долею – не могла мати власних дітей. А Відьмі так хотілося народити маленьку відьмочку, пестити і догоджати їй в усьому, а потім передати донечці відьмацьку премудрість, і гасати разом з нею ночами на мітлах у високому осінньому небі, ловити падаючі зірки, каламутити хмари і викликати блискавки з громом.
Заради здійснення своєї найзаповітнішої мрії Відьма відмовилася від походів до лісу, припинила відвідувати салони краси та бувати на чортячих вечірках. Уже багато днів її життя проходило в режимі бойового очікування. Разом із своїм Котом та пришелепуватим Чортом-залицяльником вона чергувала біля чарівного казана, який показував усе, що діялося біля гнізда Алконоста.
Відьма знала, що крім неї за Алконостом також безперервно спостерігає ювелір Вій, який мріяв зробитися найбагатшим духом на світі, і Змій Горинич. Звісно, претендентів на яйце могло бути значно більше, але усі вони до смерті боялися трьохголового Горинича, який залишив своє межигір’я і оселився в кущах на березі моря.
Відьма поринула у спогади про таємні збори чотирьох під головуванням Алконоста. Тоді Відьма, Вій та Горинич, після бурхливих суперечок та бійки, зчиненої головами Змія – бічні голови спробували забуцати середню лобами – ухвалили таке рішення: як тільки Алконост знесеться, то відразу починає співати. Ця пісня буде сигналом для початку великих перегонів, і чарівне яйце дістанеться найпрудкішому.
Так вони тоді домовилися з Алконостом, і Відьма наперед була впевнена в своїй перемозі. Завдяки ступі і мітлі вона літала значно швидше Горинича, голови якого завжди намагалася перехопити управління польотом одна у іншої. А буцматий Вій, окрім того, що був повільним і неповоротким, ще й постійно наступав на свої довжелезні вії.
Та через деякий час, Кіт і Чорт, послані Відьмою в розвідку, принесли тривожні звістки. Виявилося, що гноми змайстрували для Вія спеціальний швидкохідний візок. До візка вони запрягли прудколапого пса-поводиря Пройдисвіта, і тепер Вій цілими днями тренується і опановує свій новий вид транспорту. Чорт на власні очі бачив, як Вій мчав по покручених гірських стежках на шаленій швидкості.
Не ловив гав і Змій-Горинич. Він домовився з Магурами-хмароницями – веселими напівпрозорими дівками, які жили всередині пухких вологих хмар, і ті пошили для нього ще дві пари додаткових шкіряних крил. Ці крила працювали від рухів змієвих ший. Кіт клявся, що тепер Горинич літає втричі швидше, кумедно розмахуючи вперед-назад своїми бічними головами на довгих шиях. Так що на легку перемогу Відьмі було годі й сподіватися.
Вона ще декілька разів відсилала Чорта й Кота до своїх супротивників на розвідку і з диверсійним завданням – зламати Вію візок і підкинути до лігва Змія Горинича мишей, щоб ті погризли йому крила. Але з диверсіями нічого не вийшло. Чорта покусав пес Пройдисвіт, а зголоднілий Кіт з’їв мишей ще по дорозі до змієвого лігва і спромігся підкинути Гориничу тільки бліх.
Глава 5. Перегони
Дні минали за днями, а Алконост все не нісся і не нісся. Та як би довго не тривало очікування, воно завжди закінчується і, як правило, в найбільш неслушний час. Відьма саме розпустила свою мітлу, щоб пофарбувати держак, почистити, змастити, а потім по-новому перев’язати тонкі гнучкі березові гілочки. Такі гілочки, з яких в’яжуться летючі мітли, можна нарізати усього один лише раз на дванадцять років в ніч останнього квітневого повного місяця. Для цього посеред глухого болота треба знайти п’яну березу, порослу гнилими грибами. Така береза світиться в темряві і навколо неї полюбляють хороводити русалки. Так от саме в той час, коли Відьма розібрала свою мітлу, Чорт, який чергував біля чарівного казана, побачив в ньому, як Алконост несподівано схопився за живіт, а потім за голову. На очах у Чорта, чарівний птах почав роздуватися і гарячково махати крилами, так, що аж підлетів над своїм гніздом, а потім у нього з-під хвоста вивалилося велике яскраве яйце.
– Знісся!! – на всю горлянку заволав Чорт, що аж Кіт, який саме закінчив фарбувати держак мітли і почав фарбувати ступу, з переляку перекинув усю фарбу на Відьму.
– Тривога!! Усім по ступах! – продовжував волати Чорт, вискочивши з відьминої хатинки. – Алконост знісся!
Відьма прожогом кинулася до чарівного казана, щоб пересвідчитися у цьому на власні очі, Кіт похапцем почав зв’язувати до купи мітлу, пришелепуватий Чорт з криками „До зльоту готовий!” заскочив всередину ступи, де вляпався в свіжу фарбу.
А в кам’яному гнізді на березі Бурштинового моря Алконост тримав у високо піднятих крилах яскраве яйце і весело наспівував свою пісеньку.
Пісенька Алконоста
Все, що має в світі бути.
Все походить із яйця.
Від великої зміюки,
До малого тарганця!
В яйці початок і кінець.
Життя нікчемне без яєць!
Яйце здійснить завітну мрію,
Бажання втілить залюбки,
Якщо яйце пустити в дію,
То стануть дійсними думки!
Яйце – то найдивніше диво,
З яйцем завжди живеш щасливо!
Яйце в крилах Алконоста блищало і миготіло різними кольорами. На душі у птаха чомусь стало радісно і весело. Алконост підняв очі до неба і побачив, як бліде синє сонце починає наливатися гарячим жовтим світлом і змінювати колір.
Великі перегони за яйце розпочалися! Від діамантових копалень гірськими стежками до Алконостового гнізда мчав у своєму візку Вій.
В небі з’явилися дві маленькі цятки, які швидко наближалися до Алконоста і збільшувалися в розмірах. Чарівний птах уже міг розгледіти в них шестикрилого Змія Горинича і Відьму. Відьма летіла в ступі разом із своїм Котом і переляканим Чортом, який теліпався позаду ступи на мотузяній драбинці.
В передчутті кумедного видовища Алконост усівся верхи на яйце і почав спостерігати за перегонами. – Без бійки тут точно не обійдеться, – бурмотів він собі під ніс, – ой чує моє серденько не обійдеться! Ну точно, як в старі добрі часи… Ех, мені б ще мої лапи!
І Вій, і Горинич, і Відьма мчали приблизно з однаковою швидкістю. Вони стрімко наближалися до місця, від якого починалася фінішна пряма.
Пес Пройдисвіт, для якого не існувало перешкод, хоч і оминав кам’яні брили і урвища, але переважно нісся навпростець через горби, вибоїни і ями. Вія трясло, як того човника на приколі в люту бурю. Вивалитися із візка йому не давали паски безпеки, осягнути весь жах дороги і як слід перелякатися Вій не міг через вічно заплющені очі, тому основну увагу він приділяв порятунку зубів, які нещадно клацали і билися один об одного від тряски.
Змій Горинич летів розмахуючи одночасно трьома парами крил. Середня голова рахувала „раз-два-три, раз-два-три…”, при цьому бічні голови, наче розлючені качки, швидко витягували вперед, а потім втягували назад свої довгі шиї. Так вони приводили до дії хитромудрий механізм додаткових крил.
Відьма летіла прямо напереріз Гориничу. В її перемазаній фарбою голові, визрів план: протаранити Чортом на мотузці Змія, а потім скинути на голову псу Пройдисвіту свого Кота. – То вже не так важливо, – думала собі Відьма, – чи Кіт псу очі видряпає, чи пес Кота з’їсть. Головне, що я буду першою.
– Оце вляпався так вляпався, – думав в свою чергу Чорт, тримаючись скрюченими пальцями за драбинку, – а все через кохання. Нечистий подивився вниз, і від вигляду далекої землі в нього запаморочилося в голові.
– Це ж як звідси гепнутись можна? – заворушилися в нього під рогами страшні думки, – пропаду, ой лишенько, пропаду в літа мої молодії, нецілований ні разу…
А вона? Вона в лапах у Кота залишиться!
Чорт підняв голову, щоб подивитися на свою кохану Відьму, і несподівано зіткнувся поглядом з Котом. У Чорта від переляку перехопило подих, тому що в своїх лапах Кіт тримав величезний ніж і зі зловісним виразом морди перерізав ним мотузяну драбинку.
– Рятуйте! – несамовито заверещав Чорт і відчайдушно плюнув Коту прямо в очі. Від несподіванки Кіт випустив з лап ножа.
– От тобі і перегони, – присвиснув приголомшений Алконост, коли високо в небі ступа Відьми з Котом і Чортом на борту зіткнулася із Змієм Гориничем, а потім вони усі разом гепнулися зверху прямісінько на візок Вію. Саме в цю мить – загальної плутанини і безладдя – трапилася подія яка докорінно змінила подальші долі геть усіх учасників цієї історії.
Ще не встигло стихнути жалібне Пройдисвітове скавчання – бідолашному псу ступою забило лапу – як над гніздом Алконоста несподівано знявся вітер і почорніли хмари. Морок впав з неба на землю, а над головою чарівного птаха з моторошним завиванням закружляли-закрутилися ЖАХИ – страхітливий почет найстрашнішого і найлютішого створіння на світі – БАБАЯ.