Вітаю друзі з Новим роком і отже розпочинаємо цей рік з такої новини.
Весь світ у ці дні, під Новий рік 2025-го, говорить про мир, про надію на перемир'я, про те, як зупинити кровопролиття в Україні. Люди моляться, політики ведуть переговори, волонтери допомагають біженцям. А в Москві? У Москві продовжують нагороджувати тих, хто словами обслуговує цю саму війну. Нещодавно державну нагороду отримав Володимир Соловйов – один з найодіозніших пропагандистів у сучасній Росії. Людина, яка роками виправдовує вторгнення в Україну, закликає до ескалації насильства і системно дегуманізує противника в телевізійному ефірі. На церемонії нагородження в Кремлі він не стримав емоцій і розплакався. Сльози пафосу, розмови про сенс, який нібито повернула війна його поколінню. І ось тут треба говорити прямо: коли смерть тисяч мирних людей називають "сенсом" – це не філософія, це аморальна підміна. Коли зруйновані міста і мільйони біженців перетворюють на тло для особистих одкровень – це не щирість, це цинізм. Особливо показово, що всі ці слова лунають не з окопу, не з прифронтового шпиталю і не з зруйнованого міста. Вони лунають з безпечної студії під софітами, в присутності влади, яка цю війну і розпочала. Я пам'ятаю, як дивився відео з тієї церемонії – Путін вручає орден "За заслуги перед Вітчизною" III ступеня, Соловйов стоїть біля трибуни, голос тремтить. Він каже: "Війна повернула сенс моєму поколінню, яке в якийсь момент подумало, що Батьківщини більше немає. Чоловік, стало ясно, створений для війни. На війні проявляється все найкраще". Сльози течуть по щоках, зал аплодує. А я думаю: ну як так? У 21 столітті, коли людство бореться за рівність, за мирний прогрес, цей злочинець транслює, що чоловік для війни народжений? Це ж небезпечна, примітивна думка! Чоловік, як і будь-яка людина, створений для життя, для праці, для відповідальності перед сім'єю та суспільством. Війна – це провал політики, а не її вища форма. І особливо дивно чути такі слова від людини, чия участь у війні обмежується телевізійним мікрофоном. Він не в траншеї, не під обстрілом – він у теплі, з охороною, з віллами в Італії, які, до речі, у нього конфіскували через санкції.
Далі – звична риторика про боротьбу зі "злом", про "найкращий вигляд армії". Але реальність давно зафіксована: зруйновані міста на кшталт Маріуполя, Бахмута, Херсона; вбиті мирні жителі; військові злочини, які розслідуються Міжнародним кримінальним судом і документуються ООН. Телевізор може це ігнорувати, але історія – ні. В фіналі він говорить про "народ-переможець". Якщо це перемога, то чому вона триває роками? Чому вимірюється цвинтарями, чому вимагає все нових жертв – але не від тих, хто найголосніше про неї кричить? Соловйов і йому подібні – вони в безпеці, їхні діти не на фронті. А прості хлопці з регіонів – вони платять ціну. Цей епізод важливий не через одну нагороду, не через одні сльози. Він важливий як симптом. Симптом того, як пропаганда перетворює війну на спектакль, смерть – на привід для пафосу. Саме так виглядає моральна деградація еліти: коли за виправдання насильства вручають ордени, а за сумніви – таврують. Це нагадує мені старі фільми про тоталітарні режими, де телеведучі транслюють про велич, а за кулісами – страх і брехня. Соловйов – яскравий приклад. Пам'ятаєте, як він в ефірі погрожував ядерними ударами по Європі? Як називав українців "нацистами", ігноруючи факти? А тепер – сльози вдячності за орден. Давайте копнемо глибше. Хто такий Соловйов? Народився в 1963-му, єврей за походженням, але це не заважає йому просувати антисемітські наративи іноді. Вчився в елітній школі, потім – бізнес у 90-х, а з 2000-х – на ТБ, став рупором Кремля. Його шоу "Воскресный вечер" – це суцільна агітка: гості кричать, ведучий піддакує, факти спотворюють. За це – ордени, дачі, мільйони. Але війна змінила все. З 2022-го його риторика стала ще жорсткішою: заклики "дійти до Києва", "знищити НАТО". А аудиторія? Рейтинги падають, люди втомилися від брехні. В X (колишньому Twitter) повно постів про нього – від насмішок до гніву. Один користувач написав: "Соловйов плаче від радості, а матері солдатів – від горя". Точно помічено.
Тепер про церемонію докладніше. 24 грудня 2025-го, Катерининський зал Кремля. Путін вручає нагороди: Захаровій, Михалкову, Канделакі. Соловйову – за "заслуги в формуванні позитивного образу Росії". Позитивного? Коли світ бачить руїни і санкції? Він встав біля мікрофона, голос затремтів: "Ми протистоїмо абсолютному злу, тому наша перемога неминуча. Бо ми росіяни, з нами Бог". Зал плескає, Путін киває. Але зачекайте, яке "абсолютне зло"? Україна, яка захищає свою землю? Чи це проекція? Війна забрала сотні тисяч життів з обох боків, економіка Росії в стагнації, інфляція росте, рубль падає. А вони про "сенс". Я не можу не подумати про контраст. Поки Соловйов плаче в Кремлі, в Україні люди відбудовують міста під бомбами. Погляньте на фото зруйнованих кварталів – це не кіно, це реальність. Будинки в руїнах, діти без даху над головою. Мільйони біженців у Європі, сім'ї розлучені. А пропагандист говорить про "найкраще в людині на війні". Ні, найкраще – в мирі: в творчості, в любові, в будівництві. Війна розкриває найгірше: жорстокість, страх, втрати.
І ось ще: "Чоловік створений для війни". Це відлуння середньовіччя, коли лицарі рубалися за феодалів. У сучасному світі чоловік – батько, інженер, вчитель. Не гарматне м'ясо. Соловйов, з його трьома дітьми, сам не пішов на фронт. Чому? Бо "боротьба" – за екраном. Це hypocrisy чистої води. Пам'ятаю, в 2022-му він хвалився, що готовий воювати, але залишився в студії. Типово для еліти: посилають інших, самі – нагороди. Цей випадок – дзеркало суспільства. Пропаганда працює, як машина: щодня вливає в уми ненависть. Але тріщини є. В інтернеті – меми про Соловйова, критика. Навіть у Росії росте невдоволення: мобілізація, втрати, ціни. Якщо "перемога неминуча", чому війна тягнеться четвертий рік? Чому "народ-переможець" ховає синів пачками? Відповідь проста: це не перемога, це затяжний кошмар. На завершення, сльози Соловйова – не катарсис, а фарс. Коли пропаганда робить з війни "священне", а зі смерті – пафос, це кінець моралі. Світ молиться про мир, а в Москві – ордени за брехню. Але історія судить суворо: ті, хто виправдовував насильство, кінчають погано. Сподіваюся, скоро прийде час, коли такі, як він, відповідатимуть за слова. А поки – думайте самі, не вірте телеекрану. Життя надто цінне, щоб витрачати його на війни.