Привіт, Друзі!
Цього року зима в Україні видалася більш суворою. На фоні постійного терору росії українці намагаються вижити і в них це вдається. Тільки подивіться на ці фото. Це не з фільму апокаліпсису - це реальна обстановка цієї зими.
Ось сижу я зараз, дивлюся у вікно на заметіль за вікном, і думаю: а знаєте, що найкрутіше сталося цієї зими в Києві? Не офіційні пункти незламності з термосами і power-банками від міста (хоча й вони норм), а оті дикі, стихійні тусовки у дворах ЖК, коли світло вимкнули, а люди замість того, щоб тихо сидіти в ковдрах, винесли генератор, увімкнули колонку і влаштували справжню зимову вечірку просто неба.
(колаж з фото відкритих джерел)
Пам’ятаєте той ролик з ЖК «Республіка»? Десятки людей, переважно молодь, танцюють під потужний біт, хтось смажить шашлики на мангалі, хтось розливає глінтвейн по пластикових стаканчиках, а навколо – темрява, тільки від генератора гірлянди блимають і ліхтарики на телефонах. Мороз під -10, а в центрі цього виру – тепло від людей, від вогню, від музики. І головне – ніхто це не організовував «згори». Просто хтось написав у чаті будинку: «Є генератор, є м’ясо, є настрій – виходьте». І вийшли.
Я бачив, як подібне повторювалося в інших районах. На Троєщині, на Позняках, на Лівобережці – скрізь, де блекаут затягувався на добу-дві, раптом з’являлися оті імпровізовані «пункти незламності 2.0». Хтось тягне подовжувач з квартири на 12 поверх, хтось приносить бензиновий генератор (інакше музика не гратиме), хтось виносить старі колонки з 2010-х, які ще на 220 вольт працюють. А потім – вуаля – двір перетворюється на open-air клуб. Тільки замість коктейлів – чай з коньяком, замість диско-кульок – світло від автомобільних фар, а замість охоронців – сусідські собаки, які радісно гавкають на всіх підряд.
А ось і відео про те як все це відбувається:
Мені особливо сподобалося, як люди почали креативити з реквізитом. Один чувак притягнув проектор і крутив на стіні будинку старі кліпи «Океану Ельзи» та «Воплі Відоплясова» – звук через генератор, зображення від павербанка. Інші просто вмикали плейлист «для блекауту» – від «Ой у лузі червона калина» до треків від Jerry Heil чи когось молодшого. І всі співають разом, бо в темряві якось легше відкриватися. Хтось навіть жартував: «Росіяни хотіли нас зламати, а ми влаштували їм концерт просто неба. Хай чують».
А шашлики – це взагалі окрема пісня. Уявіть: холод, дим від мангалу, запах смаженого м’яса розноситься по всьому кварталу. Люди, які вчора тільки кивали одне одному в ліфті, тепер стоять пліч-о-пліч, передають шампури, сміються, діляться історіями. «У мене в підвалі ще картопля є, давайте печену зробимо». І ось вже хтось несе фольгу, хтось – сіль, а хтось просто приносить настрій. Це не просто їжа – це ритуал. Бо коли тепла немає вдома, тепло створюєш сам.
Звісно, не все так райдужно. Бувало, що генератор глох на півдорозі, і тоді – тиша. Або хтось із бабусь на сьомому поверсі починав сваритися: «Ви що, з глузду з’їхали, о третій ночі музику вмикати!». Але навіть ці конфлікти швидко згладжувалися – приходили, вибачалися, приносили бабусі гарячий чай і запрошували приєднатися. І знаєте що? Деякі з тих бабусь потім самі танцювали під «Шум» – я не жартую, бачив відео.
Ці тусовки швидко стали вірусними в соцмережах. Ролики з «Республіки» набирали сотні тисяч переглядів за ніч. Люди з інших міст писали: «Київ, ви ненормальні, але я заздрю». Бо в цій ненормальності – сила. Коли держава не встигає, коли офіційні пункти незламності переповнені або далеко, люди просто беруть ситуацію в свої руки. І замість депресії роблять свято.
Мені здається, саме в цьому і є наш головний козир останні роки. Ми вміємо перетворювати погане на гарне. Блекаут – це не кінець вечора, це початок чогось нового. Генератор гуде, музика грає, шашлик шкварчить, а ти розумієш: поки ми разом – нас не вимкнути.
Отак і живемо. В темряві, але з вогнем всередині.