Люди думають, що я просто розписую чашки чи клею уламки. Але для мене це не зовсім про посуд.
Це про паузу. Про те, щоб торкнутися чогось з історією — поламаного, недосконалого, але живого. Коли береш в руки річ, яка вже пройшла свій шлях, ти ніби стаєш її співрозмовником. І навіть якщо вона мовчить — в тиші з'являється діалог.
Реставрація — це не повернення до "як було", а турбота. Це інше "тепер", де є тріщини, але в них — золоті лінії.
Я вірю, що речі — це свідки часу. І коли ми не відкидаємо їх, а працюємо з ними — ми трохи і себе лагодимо.
