Ця стаття висловлює суб'єктивну думку автора та не претендує на істину останньої інстанції. Автор – українець, який народився в Україні, але з дитячого садка розмовляв російською мовою, школа, оточення, близькі, все було російською. Так склалося, що в ті роки не було жодної державної політики щодо мови.
З 24 лютого 2022 року відбулося багато подій, у тому числі зміна у мовному покритті всередині України. Насилу можна назвати це державною політикою, вона звичайно існує і є певні успіхи, але це планові заходи. А ось усередині суспільства відбувається, як на мене, мовна турбулентність.
Отже, є 2 паралельні хвилі зміни – державна політика і суспільство. Спробую розписати, бо мені це бачиться.
Державна політика щодо мови
Зараз у всіх регіонах України як у дитячих садках, так і в школах заняття проходять українською мовою, і це чудово. У дітей немає проблем зі сприйняттям, вони швидко адаптуються. Таким чином, процес запущений, але м'який, без зіткнення груп людей і без дискримінації тієї чи іншої групи, це важливо.
Через 25 років, а це лише одне покоління, серед молодого, працездатного населення не залишиться російськомовних громадян. А через 2 покоління й російськомовних пенсіонерів. М'який шлях, без соціальних вибухів тощо.
Соціальна турбулентність
Тут все набагато складніше. Громадяни України, які з раннього дитинства розмовляють українською не зможуть до кінця зрозуміти наскільки важко перелаштуватися з однієї мови на іншу, в першу чергу почати думати, в другу чергу, якщо основна діяльність була пов'язана з мовою – автори, редактори, фрілансери, вчителі, всі хто працював із документацією і т.д. Побутові питання та питання комунікації вони другорядні та не настільки серйозні, там все простіше.
Пишу про професійну діяльність, бо сам із цим зіткнувся, якоюсь мірою. Вакансій в Україні на тему контент російською мовою – просто немає, хоча раніше було можливо більше ніж у РФ, якщо брати співвідношення чисельності населення на вакансію.
Що маю на увазі під перебудовою – якщо, наприклад, людина писала тексти російською, то вона розуміє мовні звороти, як і що можна вставити, щоб зробити текст яскравішим, більш емоційним. Зробити те саме іншою мовою неможливо, навіть якщо володієш основами та граматикою, певною мірою. Це місяці та роки практики, а рання кваліфікація фахівця просто перетворена на пшик, а це роки практики, відповідно такий фахівець перестає бути затребуваним і конкурентним, з цим зіткнулися десятки тисяч фахівців.
З іншого боку, багато (дорослих) зі східної частини України, після приходу рашистів принципово переходять на українську, так, вони говорять з помилками, так, часто зустрічаються понівечені слова тощо, але ці люди заслуговують на повагу. Але… є й зворотний бік… Коли ті, хто розмовляє все життя російською, українці слухають закиди з боку окремих індивідів на кшталт – “мозків не вистачило за 30 років вивчити мову” і в подібному дусі. Ну і як після подібних слів можна хотіти почути від людини українську мову, в якій би не було формі?! Тішить що мізерних розумом у нас у країні меншість, а розумних більшість.
Толерантність, це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від варварів. Якщо більшість прагне до Європи, то й поводити ми маємо себе відповідно – толерантність, м'якість та послідовність. Ми прагнемо бути частиною західної цивілізації, але ж ми не перенесемося туди географічно, нам потрібно вибудовувати те, що називається демократичними цінностями тут, у себе вдома. Все починається в голові, наведемо лад там, буде лад у країні.