У глибинах школи чаклунства Естервалль, де стіни нашіптують давні закляття, а кам’яна підлога пам’ятає кроки наймогутніших магів світу, була одна зала, окутана таємницями — Бібліотека Знань Без Міри.
Того вечора у бібліотеці панувала тиша. Лише тріск свічок і ледь чутне шурхотіння сторінок, коли вітерець від магічного вентиля проходив поміж стелажів. Серед численних книг, у віддаленому крилі, за важкими портьєрами, один фоліант лежав відкритим на кам’яному столі. Його обкладинка була з обвугленої шкіри, а сторінки — чорні із червоним жаром рун.
Ніхто не знав, хто залишив його розгорнутим. Кажуть, це зробив сам Архімаг Фарендор перед своїм загадковим зникненням століття тому. Фоліант "Ignis Aeternum" — вогонь вічності. Він ніколи не горів і ніколи не охолоджувався.
Саме тоді, коли годинник на башті пробив північ, у залі щось змінилося. Повітря потяжчало, свічки погасли одна за одною, і з відкритої книги повільно піднявся клубок жару. Руни на сторінках спалахнули сліпучим світлом, і з них вирвалися язики полум’я. У центрі вогню сформувалася постать — крилата, яскрава, велична.
Це був Фенікс.
Він розпростер вогняні крила, здійнявся під купол бібліотеки й наповнив приміщення теплом, світлом та дивною музикою, яка луною розходилася між стелажами. Його очі були повні давньої мудрості, а кожен рух випромінював силу та грацію.
Фенікс був не просто істотою — він був закляттям, яке нарешті ожило. Магія книги не лише зберігала легенду про нього, а й тримала його замкненим, чекаючи на момент, коли світ знову буде готовий прийняти полум’я відродження.
Вогняна істота споглядала навколо, ніби шукала когось. І тоді, з глухого кута бібліотеки, вийшла учениця — молода чаклунка на ім’я Ліра. Її очі світилися розумінням. Вона вивчала цей фоліант тижнями, та не здогадувалася, що закляття, яке вона напіввипадково промовила перед сном, стало ключем.
Фенікс схилив голову перед нею — і в ту мить Ліра зрозуміла: він визнав її своєю хранителькою. Відтепер вона — сторожка полум’я вічності, обрана не лише зберігати магію, а й розпочати нову еру у школі Естервалль.
А бібліотека... знову занурилася в тишу. Лише з-поміж книжок час від часу пробігав відблиск вогню — нагадування, що легенди тут не сплять. Вони лише чекають свого часу.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI