Її звали Елісса Морія — крижана воїтелька з Північних земель, остання з роду хранителів Снігового Серця. Вона з’являлася лише тоді, коли світ надто довго залишався у вогні війни, і рівновага стихій потребувала повернення холоду, щоб заспокоїти полум’я.
У сутінках, коли небо над крижаною тундрою набуває містичного синього сяйва, Елісса крокує крізь снігову бурю, мов тінь богині зими. Її обличчя приховане за маскою — сяючою льодовою вуаллю, вигравійованою древніми морозними візерунками, які змінюються, мов живі, коли вона наближається до небезпеки. Її довге біле волосся зібране у витончені коси, що тріпочуть на вітрі, мов полярне сяйво.
Сукня з мерехтливого магічного льоду обтікає її тіло, неначе зіткана з самого снігопаду. У руках — крижана секира, зброя створена з ядра мертвого льодовика, прикрашена пульсуючими рунами, які оживають при дотику її долоні. Вона несе її не як знаряддя війни, а як символ волі стихій — спокійної, але нестримної.
Поруч ступає її вірний супутник — вовк на ім’я Аурін, срібношкурий і гордий, з очима, що палають тишею давніх лісів. Його вуха завжди насторожені, а лапи не залишають слідів — так само, як і його господиня.
Кажуть, Елісса не говорить людською мовою — її слова відлунюють у вітрі, виводячи візерунки на снігу, зрозумілі лише тим, хто бачив світ через лід. Вона приходить, коли баланс порушено. Вона несе холод — не як кару, а як очищення.
І кожна її поява — це легенда. Легенда про ту, що приходить зі снігом, щоб вгамувати полум’я.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI