esotera.space
Тож за планом, Дон Хуан мав повернутися на цукрову фабрику, та робити все можливе, щоб його помітили, коли будуть знову підбирати нового робітника до маєтку господаря фабрики.
З працевлаштуванням, не було жодних проблем, ніхто з робітників не пам‘ятав, що він три роки тому працював на цьому місці…
Навіть управитель🤠.
І коли прийшла та сама жінка, вона знову вибрала Дона Хуана, як і минулого разу....
Він мав фізичну силу, а вона саме це і шукала.
Тож управитель знову підійшов, і сказав, що за плату влаштує молодика працювати в маєток.
Та Дон Хуан діяв за попередньо розробленим планом,згідно котрому, він має відмовити управителю, і сказати, що не збирається платити йому гроші.
Управитель, був шокованим, мабуть йому відмовили вперше,
адже робота у маєтку роботодавців, виглядала,щасливим білетом в безхмарне майбутнє.
Він продовжив розмову, погрозами, сказав, що звільнить Дона Хуана, з роботи….
Тоді Дон Хуан сказав, що знає де маєток тієї жінки, що приходила, знає хто вона, та піде прямісінько до неї.
Управитель почав знижувати ціну, та отримав другу шокуючу відповідь, що перевертала умови, тепер Дон Хуан запросив плату, за згоду підти робити в те місце.
Управляючий здався та дав "нахабному" працівникові пару банкнот;
Він знав, що заробить на ньому,
його цілью було заманити жертву в капкан,
тож це лише невеличка зміна сценарію, просто щоб зловити цю рибу, довелося взяти трошки товстшого черв‘яка.
Так Дон Хуан знову опинився в тому будунку…
Як тільки він переступив поріг то відразу побіг розшукувати господиню, ту жінку котра приходила на фабрику.
Побачивши її він впав на коліна, принявся цілувати їй руки, і дякувати їй за надану йому роботу....
Це також була частина плану, нагадаю, що цей план не був планом помсти, вся історія перегравалася лише з ціллю самовдосконалення...
Що ж спільного між самовдосконаленням та проілюстрованною вище поведінкою???
Таким чином, за планом свого вчителя, наш герой мав звільнитися від відчуття власної важливості.
Зіткнувшись з тираном, звичайна людина не має інструкції, що до того як діяти. І найслабше її місце надто серйозне ставлення до самої себе.
Скільки ж енергії ми втрачаємо коли прокручуємо в голові безглузді діалоги з кривдником, коли задіта наша персона, ми часто варимося в котлі своїх негативних емоцій поїдаючи самих себе…
переносячи свого противника до себе в голову, і згадуючи, яка ж він твариноподібна істота.
....Рай та Пекло це стан нашої свідомості…
Ці два управителі бачучи поведінку Дона Хуана, були одержимі злістю.
А чому?
Мені здається причина гніву саме в відчутті власної важливості…
Далі управитель маєтку діє за вже давно впровадженою схемою, та тим самим затертим сценарієм.
Але Дон Хуан володіє контролем, завдяки цьому він виконує всі ті ідіотські важкі завдання, і робить це з задоволенням.
Першого разу свідомість Дона Хуана знаходилася в режимі жертви, він згадував, що кінець дня приносив йому радість, бо він залишився живим, та печаль, адже на ранок його чекатиме така сама виснажлива праця, що разом з енергією висмоктує і саме життя.
Та цього разу, змінилося ставлення до ситуації, він не відчував себе жертвою, виконував ту саму роботу з радістю, завжди був веселим та сильним. Зміна ставлення до ситуації змінила саму ситуацію.
Гарна ілюстрація вислову який говорить, що ми самі творці своєї реальності.
Цього разу він не відчував глибокого відчуття жалю до себе, і замість того щоб прокручувати в думках платівку, що наспівує, як боляче, знаходитися в такій бездонній купі екскриментів, він негайно приступав до роботи.
Здається дивним, його болюче били кнутом, та він говорив, що все рівно відчував себе щасливим.
Ця історія не звичайна, місцями схожа на вигадку, така витримка , віра, та мужність, не є стандартними налаштуваннями, тому важко уявити собі подібний сценарій.
Завдяки повторенню такої жахливої ситуації наш герой, отримав те за чим прийшов,
Він навчився чекати….без хаотичного нетерпіння… та свербіння кори головного мозку…
Він був спокійним та просто чекав….
І отримав в дар сталеву витримку.
він працював, вивчав свого наглядача, з спокоєм в серці…
По плану свого наставника він мав систематично дратувати свого агресивного «приятеля» прикриваючись кимось могутнішим.
Управляючий боявся жінки господаря, тож - кожен раз коли Дон Хуан її бачив, він падав перед нею на коліна й казав, що вона свята.
Він попросив в неї ладанку з зображенням її святого покровителя, щоб молити небо дати здоровʼя і благополуччя цій жінці.
І вона дала її.
Управитель при цьому шаленів від злості….
А коли Дон Хуан вмовив слуг молитися разом, чаша терпіння цього пана, не витримала і він вирішив розправитися з своїм ворогом тими методами, котрі були йому доступними та добре знайомими.
Тож Дон Хуан з того моменту
не дозволяв собі міцний сон.
Та спав на горищі…
В ночі, він чув як кілька разів до його кімнати приходив якийсь відвідувач….
Та ліжко було порожнім…
Застрілити Дона Хуана в день на публіці, ображений чоловік не міг…
Та все ж його терпець урвався і він був готовий вбити чоловіка при світлі дня, за двором, та Дон Хуан знав його страх - він боявся коней…
Тож побіг до конюшні, та заскочив до стойла самого дикого жеребця, а ошаленілий від злості наглядач з ножем заскочив за ним. Ось це було неочікувано.
Коли Дон Хуан прибирав у коней він користувався дошкою котрою як щитом закривався від тварин, котрих бентежила його присутність.
У наглядача щита не було….
Мабуть він того й боявся коней, бо щось всередині нього відчувало, що кінь стане причиною його смерті….
thinkwithme.net
Карлос Кастанеда - Вогонь з середини.
thinkwithme.net