Історія, про яку в Ірландії майже не згадують. Історія про юнацький ідеалізм, що зіткнувся з системою, яка перемелювала навіть власних агентів. Брайан Гулд-Вершойл (1912–1942) — один із тих, хто щиро повірив, що може допомогти «кращому майбутньому». СРСР прийняв його ентузіазм. А потім — знищив.
Походження: Донегол, англо-ірландська родина, віра у справедливість
Він виріс у звичайній протестантській родині на півночі Ірландії. Нічого у його біографії не вказувало на майбутні шпигунські сюжети. Працював техніком у Британії, сперечався про соціальну нерівність, читав розповсюджені тоді тексти про «новий світ». І — повірив.
1931: вступ до Комуністичної партії Великобританії
КПВБ стала для нього не просто клубом однодумців — це був перший контакт із людьми, які працювали на радянські спецслужби. Молодий технік із хорошою головою, готовий ризикувати і переконаний, що «комунізм — це шлях до рівності», виглядав ідеальним кандидатом.
Так він опинився у полі зору НКВС і ГРУ.
Радянський кур’єр у Британії
Йому доручали те, що вимагало довіри: — передавати секретні документи з британського МЗС; — транспортувати шифри, інструкції, гроші; — працювати зв’язковим між агентами.
Його наставниками стали легендарні розвідники Феодор Мала і Дмитро Бистрольотов — люди, які знали, як формують і як ламають агентів.
Навчання у Москві
Брайана кілька разів таємно переправляли до СРСР. Там він проходив підготовку радиста для нелегальних мереж. Для нього це була «велика місія»: допомогти руху, який, як він вірив, мав змінити світ. Для НКВС — просто ще один ресурс.
Іспанія: громадянська війна і перше зіткнення з реальністю
У 1936–37 роках Гулд-Вершойл працював радистом у республіканській Іспанії. Формально він був техніком зв’язку. Фактично — елементом радянської операції. І саме там він побачив те, про що раніше тільки читав між рядків: таємні тюрми, зникнення союзників, арешти антисталінських лівих.
Система винищувала навіть тих, хто боровся на її боці.
Брайан почав писати про це у приватних листах. Чесно. Емоційно. І — небезпечно. Листи перехопили.
Для НКВС він з агента перетворився на загрозу.
Квітень 1937: його викрали
У Барселоні йому запропонували «зайти на радянське судно й допомогти з ремонтом радіостанції». Звичайне технічне завдання. Він погодився.
Коли Гулд-Вершойл зайшов у радіокаюту, двері зачинилися. Судно відшвартувалося. Барселона зникла за кормою.
Це був початок кінця.
Судно попрямувало до Севастополя. Там Брайана і ще двох молодих комуністів передали НКВС. Далі — етап до Москви. Луб’янка.
Суд, вирок, ГУЛАГ
Його звинуватили у «троцькізмі» та «контрреволюційній діяльності». Без шансів. Вирок: 8 років таборів.
Його відправили на схід, в Оренбурзьку область — одну з гілок ГУЛАГу, куди зсипали тисячі таких самих «небезпечних ідеалістів».
Смерть і брехня
Офіційна радянська версія: «загинув під час бомбардування». Архівна реальність: 5 січня 1942 року він помер у таборі як політичний в’язень. Без могили. Без повернення додому.
Чому ця історія важлива сьогодні
Бо вона оголює механіку тоталітарної машини: — вона поглинає навіть тих, хто їй служить; — ідеалісти стають “витратним матеріалом”; — сталінські чистки зачіпали людей по всій планеті — навіть молодого техніка з далекого Донеголу.
Брайан Гулд-Вершойл — один із небагатьох ірландців, які стали прямими жертвами радянського терору. І його історія нагадує: у ХХ столітті кордони не рятували нікого. Ідеології теж.
Тільки правда і пам’ять можуть повернути голос тим, кого система намагалася стерти.
#цікавіфактипроірландців