Прогноз показував пару годин сонця, поїхала до сусіднього замку тестувати міні-дрон. Коли на території відвідувачів вже не має, звісно. Пару днів назад було.
Підійшли двоє чоловіків. Гарно вдягнені, в костюмах і туфлях, lovely-couple як-то кажуть, Ірландці. Теж приїхали після закриття, погуляти територією вдвох.
Спочатку запитали про дрон, марку, поговорили про замок. Вони з Дубліна, один працює в IT, другий виявився з парламенту. Розмова зайшла за Україну і українців. Дуже обізнані в нашій історії, не кажуть "а ми думали раніше що Україна це частина Росії" (бо і таке трапляється серед ірландців)
З ними було цікаво, наскільки дозволяв мій рівень англійської ділитись думками. IT-шник сказав, що в їх офісі працюють українці і це найдобріші люди, яких він зустрічав. Давно працюють, ще до війни приїхали.
Другий запитав:
⁃ А чим ви відрізняєтесь від росіян? Адже зовні майже ніяк. Чи можеш ти без спілкування зрозуміти хто перед тобою - українець чи росіянин?
Я стримано відповіла, що можу на відстані відрізнити. Не обовʼязково підходити до мене близько.
⁃ Адже багато хто з вас говорить російською мовою. Як ти знаєш хто є хто? Акцент?
Слова тут були марними. Ми всі їх говоримо більше 4 років, вся нація. Нас хтось чує? Можу розбитись тут в прикладах, казати про російські наративи, але вони не зрозуміють. У відповідь запитала:
⁃ Ви можете зрозуміти хто перед вами: британець чи ірландець?
Обидва закивали головами.
⁃ Адже ви говорите англійською мовою, - продовжувала я. - І справа , мабуть, не тільки в акценті, так?
Активно погодились: про різницю в манерах спілкування, поведінці, відношенню до світу і тд.
Привела їм приклад ірландського, українського, російського і британського гімну. Кажу:
⁃ Які слова звучать в державному гімні Ірландії і Британії?
⁃ А... нууу так. Британія прославляє свою королеву, ми - солдат, які боролись за нашу незалежність.
Багато ще говорили про Україну, про мирні угоди, меморандуми та інше. Доки вони не запитали:
⁃ А чому Зеленський не хоче зупинити війну? У вас стільки людей гине, треба погодитись віддати окуповані території.
Кожного разу коли я таке чую, вбиваю поглядом. Але найкраще працює приклад порівняння. Запитую:
⁃ Ну от уявіть що ви маєте все- будинок, машину, роботу, коло друзів. Ваше життя вам подобається! Ви не хочете нічого змінювати. А потім приходять люди зі зброєю і викидають вас з вашого життя. Як сміття. Або віддаси, або куля в лоб. Ви погодитесь?
⁃ Так Донбас хоче бути частиною Росії, навіщо за нього боротись? - уточнюють вони.
⁃ Я не знаю які новини ви дивитесь і що вам розповідають по телевізору, - спокійно кажу я, - ніхто не хоче з українців бути Росією. Хто хотів- туди поїхав. Це концтабір пропаганди.
⁃ Ми не дивимось новини, ми спілкуємось з українцями, вони і розповідали.
Відчуваю як зикипаю. Запитую:
⁃ А ці українці з якого регіону країни?
Далі переказувати розмову не буду. Ви самі все зрозуміли😔 Ірландці ділились зі мною історіями про ТЦК (наче я їх не знаю😖), про "війну Зеленського і Трампа", про "героїчну" втечу через кордон наших хлопців за тисячі євро і тд.
Мабуть цей допис накличе шквал критики. Мабуть я просто кричу в порожнечу...Але... ёбтвм якого лєшого? Що ми несемо до ірландського суспільства? Вони ж розносять ці історії в своєму середовищі так само стрімко, як летить вірус грипу.
Якщо ви з Закарпатського "котла" чи з того села/регіону, яке відчуло війну лише відключеннями світла взимку, то думайте НЕ лише про себе! Ви ж розумієте, що ми всі живемо в країні, яка надала нам прихисток. І наше положення тут дуже крихке...
#особисте
**відео моє
DJI NEO
Emo court, Laois