Досить часто я чула в свій бік:
“Вам врізати?”
“Я вам зараз вріжу”
“Хочете, я вам вріжу?”
Перші рази просто зависала. Стою. Мовчу. Очі — як у сови. Мозок: “це зараз була погроза?"
А тепер увага, як це виглядає в реальному житті:
Заходжу в м’ясний магазин десь на Галичині. Переселенка з Запорізької області. Стою, дивлюся на шмат — такий, що ним можна сім’ю нагодувати на тиждень.
Думаю: “може, трохи менше…”
І тут продавчиня:
— Я вам можу врізати.
Це Львівщина.
Тут можуть “врізати”:
ковбасу, сир, торт…
будь-що, що піддається ножу🙂
А якось мені запропонували ще й «вломити» шмат від замороженого рибного моноліту.
Я, звісно, погодилась🙂 Тож ні, бити мене ніхто не збирався — якщо раптом так здалося. Це просто місцевий діалект.
ʼврізати” = відрізати
“вломити” = відколоти шматок
І тепер я спокійно кажу:
— Так, вломіть мені риби, будь ласка 😌
#складнощіперекладу