Сьогодні цілий день слухала радіо Ірландії RTE1, фоном. Звісно, в ефірі — одна тема.
Між новинами про війну, про загиблих, про ракети й іранські дрони ведучі раз у раз поверталися до головного питання: що буде з нафтою? чому подорожчав бензин? Чи зможемо ми опалювати свої будинки? як це вплине на оренду, на продукти, на наше майбутнє?
Люди справді стурбовані. Але чим? Відчули різницю? Їхня тривога — про рахунки. Про комфорт.
Памʼятаю як в перші дні повномасштабного мені писали з Німеччини що в них зник туалетний папір з супермаркетів "ваша війна докотилась і до нас" - казали вони.
Зовсім інша стурбованість...
Лише після обіду в ефір вийшли кореспонденти з Абу-Дабі, Катару та ін.міст регіону. Вони почали говорити про те, що відбувається всередині Ірану.
Про людей, які роками намагалися позбутися режиму. Про тих, хто хоче жити в нормальному світі — з інтернетом, мобільним зв’язком, правом подзвонити рідним. Про тих, кого убивають просто за участь у демонстрації. Про бажання мати голос. Мати вибір. Мати свободу. Про те, що іранці більше сорока років просять міжнародну спільноту звернути увагу на їхню долю.
І виникає питання: чому міжнародне право працює вибірково? чому одних підтримують, а інших — ні? чому простих людей ніхто не чує, поки не починають падати бомби?
Світ зараз дуже хвилюється. МАГАТЕ , ООН - всі схвильовані організації на місці. Як завжди висловились, переживають.
Для мене — і для багатьох українців — у цьому немає нічого нового.
Коли ми просили допомоги, її теж не було. Дуже довго.
Пам’ятаю, коли жила в Страдбаллі й працювала у кріпі боса, він розпитував про Україну, про війну. Я розповідала, як могла. Потім зрозуміла: для нього це було щось на кшталт новин про далеку країну. Така собі розмова до кави.
Після кожної історії він казав: It’s bad, isn’t it?
І я відповідала: "Bad" — це те, що в тебе в магазині, срань господня і я це перебираю. Те, що в Україні, — це horrible.
*без висновку, просто думки в голос
** до речі, в мене вийшла книга "Битва за Енергодар" - про український супротив південного регіону України російським загарбникам. Це документальна історія, але читається як художня. Намагалась зшити її з сотень свідчень учасників подій, щоб була зрозуміла не тільки Запорізькому і Херсонському регіону. Кожному українцю💙💛
