Давно я не писав Blablacar історій, але при нагоді в поїздках користуюсь цим додатком до сих пір, і до сих пір на Kobo i Amazon висить моє книжка блаблакар історій англійською (але її, звісно ж, ніхто не купує).
На цю поїздку на 6 ранку я сумнівався, що будуть попутчики. Маршрут непопулярний. Але ввечері знаходиться пасажир - молодий хлопець.
Київ звісно ж красивий в такий ранковий час, ми перетинаємо південний міст, але я вже вранці пив каву, тому зупиняюсь на наступну каву не там, а на WOG біля Борисполя. Слухаємо подкаст і розмовляємо. Хлопцю 22 роки, але він вже давно працює. Розповідає довгу і триллерну ситуацію з захворюванням свого тата, який зараз далеко в іншій країні.
В місто він їде до дівчини, яку ні разу не бачив, але спілкується вже півтора роки. У неї депресія, він переживає, що вона може щось з собою зробити. Тому він приймає раптове рішення приїхати до неї. Вона не знає, це буде сюрприз. Все що відомо - це те, що кав"ярня в якій вона працює знаходиться в радіусі п"яти хвилин від Нової Пошти, куди він відправляв багато подарунків.
Але та Нова пошта найбільш центральна, там багато кав"ярень. Я вже знаю деякі з них, тому що це мій спосіб пізнання нових міст - відвідувати кав"ярні, кафе, бари, ресторани, книгарні, музеї. Назви він не знає, все що є - одне фото. Поки ми ще їдемо, він дивиться карту зі світлинами, але не знаходить нічого.
На наступний день йому на роботу, він також знаходить, що є нічний потяг, який ідеально підходить по часу. Коли він розповідає про цю депресивну дівчину - в мене вже не надто гарні передчуття. Ця дівчина не надто хотіла, щоб він приїздив, боялась за нього, бо в місті багато ТЦК. Вона наче вже збиралась до нього в Київ, але так і не доїхала.
Приїжджаємо, він іде в одне кафе і вже збирається їй писати, я вже по дорозі в свою локацію - зупиняюсь біля іншого, беру каву та перекусити. Коли курю на вулиці - бачу, він іде. Розповідає, що все погано - вона відправляє його в Київ назад, каже що не може зустрітись, каже навіть що поверне кошти за дорогу на картку. Це поганий знак. Я все ж таки бажаю йому успіхів, домовляємось потім списатись.
Ввечері я пишу йому, тому що вже ситуація наче була зрозуміла - вона відморозилась.. Я думав, що якщо він їде потягом назад - то хай би не тинявся цим похмурим (а погода саме похмура й дощова) та жорстоким містом. Думав, можливо варто й зустрітись, запросити його в компанію, щоб йому трохи підняти настрій, якщо це можливо.
-- Так і не зустрілися, їду зараз назад В Київ, але впринципі все не так погано, як могло бути
-- Та тоді забий на неї, в Києві набагато кращі дівчата) але дивна поведінка що їх боку, - відповідаю я
-- Та все налагодиться, вона повинна сама приїхати, дай Бог
Звісно, все може змінитись ще. Вона розповідала, що відвідувачі були, і начальство було. Але важко уявити це в неділ вранці, де і вулиці і заклади довкола були порожніми. Швидше за все - вже нічого не виправити. Чому б не зустрітись, якщо він подолав сотні кілометрів. Сотні кілометрів заради неї, тому що переймався її станом, щоб вона раптом не зробила нічого з собою, хотів підтримати її в депресії. Але вона відмовила.
Це жорстоке місто відкинуло його. Можливо він один з останніх романтиків, які ще є в цьому суспільстві споживацтва. Ну так, як він і каже - не все так погано, як могло бути - вона могла його забанити взагалі. Бувало й таке. Але все-одно це жорстоке, холодне місто не прийняло його і довелось вертатись. Тепер коли я буду блукати вулицями цього міста, я згадуватиму цю історії та, можливо, знайду якось цю кав"ярню, але ж і це може бути вигадкою...