Час стрімголов мчить вперед. Уже майже екватор останнього місяця осені. Ви помітили, що вже більшість дерев скинули листя? Так-так, листопад кружляє в повітрі свій останній танок.
Так хочеться закарбувати у пам'яті залишки краси колористичних етюдів осені, всотати їх кожною клітиною свого єства. Бо на зміну їм прийдуть графічні малюнки зими: стримані та холодні.
Ви прислухалися до цьорічної осінньої тиші? Скажімо, у лісі чи в парку під час ранкової прогулянки. Для мене вона була особлива, сповнена тонких нюансів камерного звучання в дусі Шуберта чи Брамса. Така м'яка, така ніжна, лагідна.
Я хочу запам'ятати цю беззвучну мелодію осінньої тиші, щоби при нагоді відтворити її по пам'яті в один із зимових вечорів, перебираючи пальцями клавіші невидимого фортепіано. Чи просто подумки мугикати її собі під ніс, насолоджуючись спогадами про неймовірну осінь 2023.
А поки я перебираю в пам'яті улюблені фрагменти із циклу "Пори року" (Осінь) Антоніо Вівальді. Ця музика умиротворює, як і сама природа.