Цьогорічна Осінь плаче дощем. То голосно ридає, то тихо схлипує, меланхолійно загортаючись у ранкові тумани, аби ніхто не помітив її заплакані очі. Тонка творча натура...
This year's Lady Autumn is crying with rain. Sometimes she sobs loudly. Sometimes sobs softly, melancholicly wrapping herself in the morning fogs so that no one notices her tearful eyes.
Їй часто буває сумно, бо не щодня їй всміхається сонце. Але вона всеодно бере до рук свої пензлі, аби малювати осінні етюди на пленері.
She is often sad because the sun doesn't smile at her every day. But she still picks up her brushes to paint autumn sketches in the open air.
Я споглядаю, як Осінь розкриває свій мольберт у моєму саду і починає неспішно творити. Як грається з відтінками кольору листя, як майстерно використовує напівтінь, аби підкреслити фактурність махрових пелюсток осінніх квітів.
I watch as Autumn opens her easel in my garden and begins to leisurely create. How she plays with shades of the color of the leaves, how skillfully she uses the penumbra to emphasize the texture of the terry petals of autumn flowers.
А ще вона розкидає масні відбитки червоних цілунків на плодах дикої троянди й барбарису.
And she also scatters the red imprints of kisses on wild rose and barberry fruits.
Мені імпонує її вбрання. Їй все ще пасує зелений — такий соковитий і свіжий. Шлейф парфуму віддає терпким ароматом зів'ялого листя, а в макіяжі домінують пастельні тони. І хоча на її вилицях уже помітний характерний густий багрянець, в її очах ще досі виблискує ясна небесна блакить.
I like her outfit. The green color still suits her: so juicy and fresh. The plume of her perfume gives off the tart aroma of withered leaves, and the make-up is dominated by pastel tones. And although the characteristic thick crimson is already visible on her cheeks, the clear sky blue still sparkles in her eyes.
Thank you for reading my post!