Усім привіт!
Сьогодні останній день весни. Після тривалих дощів від благодатної вологи в садку все потопає від зелені і цвіту; щодня з'являються нові барви. Тож повертаючись по буднях з роботи, перше, що я роблю, так це поспішаю в своє заміське садове королівство, аби зняти втому від мегаполіса, емоційно зарядитися і психологічно розслабитися.
Нині сезон цвітіння ірисів у самому розпалі, і я з неприхованою насолодою милуюся їхнім ніжним цвітом в саду, щоранку й щовечора вдихаючи їхні неповторні аромати. Бо ж пахнуть вони як справжні парфуми, і кожен з них особливий.
Зокрема цей ірис пастельних тонів рожевого має приємну нотку стиглого соковитого грейпфруту. Настільки правдиво пахне, що аж хочеться його посмакувати. :)
Коли в мене ще не було власного саду, я не проявляла якогось особливого інтересу до ірисів, бо ж найпоширеніші — звичайнісінькі "півники" мені на той момент видавалися невиразними (але й вони теж є у моєму садку).
Тож відколи добралася до розмаїття сортів та видів ірисів, мене понесло. І відтак щороку саджу новенький ірис вздовж садових доріжок. Цей — цьогорічний новачок у саду.
Ukrainian watercolour artist Natasha Zabolotska
Нещодавно, відвідавши виставку ботанічної акварелі в Природничому музеї Києва, мала змогу побачити цю чудову роботу української художниці Наталії Заболоцької, а саме "півники з її саду", які вона закарбувала на папері так тендітно і з особливою любов'ю. Краса та ніжність. Зображення запозичила зі сторінки мисткині, бо під час виставки не мала часу на фото.
А це півники іншої майстрині квіткових акварелей Джессіки Ру — з її авторської книги "Флорографія", про яку я свого часу писала окремий допис. Люблю час від часу гортати її сторінки для настрою. Позаяк квіти — як живі, так і намальовані — здатні нас зцілювати, додавати нам сил й дарувати радість життя. Тим паче іриси/півники, які є символом відваги та перемоги. І я не вигадую, бо про це пише вищезгадана книжка. Просто погляньте на три верхні пелюстки ірисів: вони завжди підняті догори, символізуючи відвагу, віру та мудрість. Тож як такі величні квіти не примножувати у власному саду, коли ідеться не лише про красу, а й про стійкість та незламність, як запоруку беззаперечної перемоги?..
Дякую за увагу!