Нещодавно відбувся "культурний діалог" метра української літератури Юрія Андруховича з російським письменником Шишкіним. Це публічно анонсували, і попри негативні заяви притомних українців, "діалог" таки відбувся. Говорили ні про що і невідомо для чого. Андрухович остаточно зазнав репутаційних втрат, зрештою, це був його свідомий вибір. Як на мене, пан Юрій живе в якісь своїй альтернативній реальності. Або, як каже народна мудрість, "Що з літ — то з розуму".
Ukrainian writer Volodymyr Vakulenko. He was captured by the Russian occupiers near the city of Izyum, Kharkiv region, in March 2022.
Галасу цей літературний прецедент здійняв чимало, висловилися всі, хто тільки міг, зокрема й на захист нашого метра. В той самий час, як інший український письменник з Ізюмщини, Володимир Вакуленко, відзначений за свої твори міжнародними нагородами, перекладений іноземними мовами, але, ясна річ, не такий розкручений, як Андрухович, офіційно з квітня 2022 року лишається зниклим безвісти. Бо Володимир Вакуленко мав надто помітну проукраїнську громадянську позицію. Зокрема, 18 лютого 2014 року був поранений під час сутички з "тітушками" у Маріїнському парку в Києві, а в 2015 році перебував в зоні АТО у Мар'янці, але не як військовий, а волонтер.
Volodymyr Vakulenko and his autistic son Vitaly are still considered missing
Усе, що нині відомо про долю українскього письменника і волонтера Володимира Вакуленко і долю його сина Віталія із синдромом аутизму, — це те, що їх ще в березні здали місцеві колоборанти російським окупантам, і Володимир із сином потрапили в полон ворога.
Ми не знаємо, чи вони живі чи мертві, чи не катували їх російські виродки, і чи ще не будуть їхні тіла ідентифіковані з могил в Ізюмському лісі, знахідка яких шокувала весь світ. Але це не завадило великому літератору Андруховичу після Бучі, Ірпеня, Мотижина, Бородянки і, зрештою, Ізюма, вести "діалог" з русскими. Бо пан Юрій навряд чи читав інтерв'ю свого колеги по цеху Володимира Вакуленка від лютого 2020 року, в якому багато пророчих слів.
Наведу кілька цитат, аби ви зрозуміли, хто такий письменник Володимир Вакуленко, і чому ми маємо за нього боротися.
Володимир Вакуленко принципово не говорив російською у російськомовному середовищі.
А ось те, від чого стискається серце.
Я не хочу про це навіть думати, але втішати себе надією також. Бо ми вже побачили потворну сутність і внутрішню гниль нашого екзистенціцного ворога. Але ми не повинні мовчати, і так само маємо відчайдушно боротися за всіх, хто боровся чи досі бориться за нас.
One of the last children's books by Volodymyr Vakulenko
Наостанок підсумую свій допис глибокою думкою Володимира Вакуленка: "Читати потрібно, щоб не стати порожнім. Думки робляться тупими, коли забуваєш про книжку". Це звучить аж надто актуально, коли основним джерелом інформації та знань для багатьох стали Telegram та соціальні мережі.