Усім привіт!
Напередодні Водохреща зима таки вирішила потішити приємним морозцем та невеличким снігом. Тож обираючи, куди у вихідні піти на першу цьогорічну кількагодинну прогулянку, вибір пав на одне з моїх найулюбленіших озер у рідному місті, де просто зараз, посеред зими, плавають красені-лебеді у товаристві диких качок.
Просто погляньте на цих неймовірних птахів! Щоразу, коли я бачу лебедів, відчуваю справжній захват. Яка грація і витонченість. Якщо раніше мені доводилося тут бачити переважно білих лебедів, то цьогоріч пощастило побачити ще й дві пари сірих (на фото потрапили лише трійко лебедів). Погодьтеся, вони прекрасні.
На момент прогулянки вода в озері ще не встигла покритися тонким льодом, хоча в повітрі вже відчувалася морозна температура. Тому лебеді мали змогу так близько підплисти до пірсу (практично, до самого берега), аби всі, хто за ними уважно спостерігали, змогли сфотографувати казково дивовижних птахів зблизька.
Як відомо, лебеді витримують дуже низькі температури, насамперед за рахунок їхнього щільного пірʼя та пуху, а також підшкірного жиру. Тому морозні холоди їм не страшні, і ці красені зимують вдома. А ще на цьому озері їм є чим поживитися, бо поруч розташований історико-культурний простір просто неба, що має назву "Оствиця". Тут птахам завжди раді, і за потреби є кому про них потурбуватися.
P.S. Між іншим, у цьому парку є репліки старовинних човнів скандинавського типу, про які я, маючи купу фото, все ніяк не знайду часу написати окремий двомовний допис.
Басівкутське озеро влітку 2023. Оствиця, на передньому плані дракар Гунгнір, зменшена копія човна вікінгів IX століття
Але сподіваюся, що невдовзі таки себе вмотивую на цю важливу справу, аби розповісти про історію Київської Русі та вікінгів, човни яких — славнозвісні дракари, ходили (ви не повірете!) водними шляхами моєї рідної Волині ще 1000 років тому. Так-так, і цьому є археологічні підтвердження. Але це вже інша історія.
До нових зустрічей!