Війна поруч... Навіть якщо до нас не долітають ворожі ракети і дрони, звістки про втрати близьких друзів чи знайомих завжди влучно втрапляють у ціль — у наші серця. Це те, від чого ніяк не захиститися, бо жодне укриття не убезпечить нас від душевного болю та гіркого смутку.
War is near... Every day. Even if enemy missiles and drones do not reach us, the news about the loss of close friends always hits the target — in our hearts. 💔 Yesterday, I lost a friend, a colleague, a great expert of Ukrainian culture, and my country lost one of the best musicologists. Ivan Kuzminsky. R.I.P. He was 39 years old at the time of his death. A person who always discovered more in others than they could see in themselves.
Ivan Kuzminsky. Big Person and a Brave Warrior
Коли на фронті, під час виконання бойових завдань, гинуть світочі знань, носії великої культури, люди, втрата яких тотожна втраті інтелектуального розвитку нації, — втрачаєш здатність говорити. Бо бракує слів описати, яку велику ціну ми платимо у цій війні.
I am crying. I am in deep despair. In the war on the battlefield, Ukraine loses scientists, musicologists, composers, conductors, film directors, choreographers, writers, historians, cinematographers, etc. At a time when the world cultural community empathizes with Russian culture.
The leading Ukrainian musicologist Ivan Kuzminsky
Коли американське видання The Atlantic цього тижня виступає на захист російської культури, яка завжди існувала і досі існує виключно як "маскувальна сітка" для російських злочинів проти людяності, паралельно в цей час росіяни вбивають справжню високу культуру, яку ніс в собі мій товариш і колега по цеху, — фахівець своєї справи, науковець, дослідник партесної української музики, невиправний оптиміст і патріот. Про це не напише американське видання, попри те що музикознавчі статті і виступи мого товариша на публіці завжди були глибокими, яскравими, мудрими, пізнавальними, вартісними світового визнання. І ніякі ниці росіяни з американського PЕN клубу ніколи не досягнуть того лету і не матимуть такого рівня глибини душі й думки, як був у мого колеги. Ніколи. Бо його вагома наукова спадщина, яку мій колега лишив після себе, — житиме вічне, як і його безсмертна душа, сповнена Добра і Світла. А убогі російські імперські інтелектуали підуть у забуття, назад у темряву Мордору, яка їх породила.
Сьогодні була перша спокійна ніч після щоденного російського ракетного терору за цей тиждень. Був тихий недільний ранок, коли у теплих променях сонця я ходила по саду, вдихаючи його пахощі, спостерігаючи за його першими відвідувачами, перебуваючи сам-на-сам зі своїми думками про те, як я нині дедалі більше ціную умиротворення та спокій, які дарує нам єднання з природою. Бо тільки вона дає мені сили ледь не щотижня гамувати біль невимовних втрат і перетворювати його у Світло в умовах війни, яку в наш дім принесла чорна, люта росія.
P. S. Ми планували з моїм загиблим колегою після його повернення організувати в Києві за його участю промоцію одного культурного проєкту. Жваво обговорювали деталі, жартували, бо Іван завжди був на позитиві, вмів підбадьорити, підняти бойовий дух. Його останнє повідомлення: "Пишіть!". Тепер мої листи до нього відсилатиму до Небесної канцелярії. Пробач друже, що не написала останнього листа. Цей допис для тебе. Спи спокійно. Світла пам'ять тобі як Великій Людині й Відважному Воїну. Тепер ти захищатимеш нас у Небесному війську. 🙏
P.S. We planned with Ivan after his return from the front to organize the promotion of one cultural project in Kyiv with his participation. His last message to me from the front: "Write!". I'm so sorry, my friend, for not writing to you the last message. This post is for you. Sleep peacefully. Bright memory to you as a Big Person and a Brave Warrior. Now you protect us in the Heavenly Army.
Glory to Heroes! Stand With Ukraine! 🇺🇦