Усім привіт.
Щоб відволіктися від інформаційного шалу і трохи відпочити на лоні природи, влаштувала собі прогулянку вихідного дня біля озера.
Уже й не згадаю коли востаннє ходила на прогулянки, та й ще щоб було бажання щось фотографувати. А цього вікенду якось все склалося: відлига, сонечко і компанія Боді.
Підходячи до хвіртки в саду, аби навпростець іти до озера, бачу, що мене вже хтось випередив. Імовірно, сусідський кіт, бо зазвичай він обирає собі цей маршрут.
Дорога до озера така безлюдна: лише я і Боді. Довкола сніг, а в повітрі вже витає свіжість весни. Скоріше б уже вона настала.
Мою увагу привертають тіні мертвих рослин, які відбиваються в сонячних променях на сріблому сніжному килимі. Такі тендітні, застиглі у безвітряному просторі обабіч шляху.
Боді щось теж собі помічає, але вже за мить біжить далі.
А ось і озеро, осяєне яскравими променями сонця, що виглядає серед голих крон дерев сплячого лісу. Воно ще скуте товстою кригою, але біля берега крізь прозоре скельце тонкого льоду вже видно озерну воду.
Ще мине якісь час, і лід розтане. Буде нова прогулянка, нові враження, нові миті, закарбовані у фото. А поки просто насолоджуємося з Боді останніми тижнями зими.
Дякуємо за увагу! До зустрічі.