Асклепій не встиг договорити, бо отримав потужного ляща від Гери, а Афіна з Артемідою голосно зайшлися у реготі.
Зевс, нічого не розуміючи запитально глянув на доньок. Ті перестали сміятися та сором’язливо опустили очі.
‒ Я щось пропустив на цьому святі чарівних мазей? - Гримнув Зевс
Доньки підскочили до батька та почали ластитися до нього.
‒ Ні, таточко, ти нічого не пропустив. – Защебетала Афіна. – Просто світ трохи змінився і гладіатори вже не ті, що були раніше.
‒ А при чому тут мастила до гладіаторів? – Запитав Зевс.
‒ Ну знаєш, тато, сучасні «гладіатори» – це такі кремезні чоловіки, які регулярно ходять до спортивної зали, тренуються на повну котушку та дуже ретельно слідкують за своїм здоров’ям. Але на мечах чи тризубах вони вже давно не б’ються.
‒ А для чого ж вони тоді тренуються?
Афіна благаючі подивилась на Артеміду і та прийшла на допомогу сестрі.
‒ Тато, а може в тебе якісь ліки є для поважної людини?
Зевс подивився спочатку на Дональда, а потім на Атланта.
‒ В тебе щось є для його дупи? – Запитав він
Атлант пірнув в рюкзак та дістав тактичну аптечку натівського зразка. Трохи покопавшись в ній, він кинув її назад в рюкзак та дістав маленький пакетик з бокової кишені на липучках.
‒ Є дитяча присипка-тальк.
‒ Ну то посип йому на дупу трохи. А можеш не трохи. Хай пам’ятає божу щедрість.
Атлант підійшов до Дональда та помахав пакетиком перед його носом.
‒ Пане президенте, дозвольте мені вгамувати ваші страждання. Цей порошок чарівний. Достатньо однієї дрібки і ви не згадаєте про вашу біль у дупі!
