Усі події та персонажі оповідання вигадані автором
Будь-які збіги з реальними людьми та подіями випадкові
1940 рік
– На, попий гаряченького. - Шрам поставив перед сусідом по бараку кухоль свіжозавареного чаю, дістав з кишені два льодяники і присунув їх до політзека. - Я фельдшера викликав, зараз прибіжить. Пігулок дасть. Протримайся ще трохи.
…З недавніх пір кишеньковий злодій Шрам наглухо прикипів до сусіда по нарах політзека Івана Ігнатовича Маренича на прізвисько Енгельс. Сталося це після того, як на побудові конвоїр роздробив щелепу іншому політзеку прикладом ППШ за те, що той присів навпочіпки заправити онучу, що вивалилася. Шрам зло зашипів, а Іван Ігнатович глянув у зимове небо і глибоко зітхнув.
– Теж забажав по зубах? - Прошепотів Шрам
–Чаша гріхів переповнилася. – Тихо відповів Енгельс. - Тепер все покотиться швидше.
–Яка чаша? - здивовано запитав злодій
– Скоро сам побачиш. - Енгельс глибше натягнув шапку і увіткнувся носом у рвану тілогрійку.
Наступного дня по табору полетіла звістка про те, що одного конвоїра на смерть придавило колодами. Шрам виплюнув самокрутку, цвіркнув зубами, перевалку підійшов до Енгельса, який рубав гілки і дивився на нього немиготливим поглядом.
– Твоя робота? - Нарешті спитав він
Іван Ігнатович увігнав сокиру в сосну та розпрямив спину.
– Хотілося б, але не моя, на жаль. - Відповів він і сів на пеньок, щоб перемотати портки. - Ти ж цілий день зі мною тут куриш та ледарюєш. Як я міг завалити його колодами в іншому кінці табору? Така сила мені не підвладна.
– А як же ти вчора... - Шрам несподівано прикусив язика. Тонкий розум кишенькового злодія в поєднанні з умінням розуміти все з напівнатяку і звіриною хитрістю піднесла Шрама на верхні поверхи кримінального світу. А швидкі руки і спритні пальці, в яких зникали і з'являлися всілякі предмети на очах у найпильніших спостерігачів, зробили його легендою у всіх карткових шулерів країни. Але на зоні він задовольнявся становищем волоцюги, хоча з будь-якої серйозної справи з ним охоче радилися положенці та авторитети.
Увечері Шрам підсів на нари поряд з Енгельсом і простяг йому осьмушку чорного хліба, на якому красувалася пелюстка справжнього сала з прожилками. Іван Ігнатович узяв частування і поклав на табурет.
– Це з чого така щедрість? - Запитав він
– Ти про кожного так можеш нагадати? - прошепотів Шрам
– Майже про кожного. Особливо про тих, хто має багато чого зробити, або хто вже завершує свій життєвий шлях.
– І про мене можеш?
– Можу. А тобі воно потрібне? Раптом не сподобається? - Енгельс роззувся і ліг, сунувши скручену тілогрійку під голову. Шрам замислився. Справді, якщо цей політзек оголосить, що завтра він має померти, то краще про це не знати. Він згадав, як прочитав в одній книжці про Цезаря, який вибрав собі несподівану смерть. «Ось і я краще виберу несподівану» - подумав Шрам, а вголос спитав:
– А ти чого на зірки тоді подивився, коли тоді, з конвоїром?
– Наш розум поки що незвіданий ніким. Він живе з нами у тлінному тілі, а потім вилітає туди. - Енгельс кивнув на стелю барака. – І там продовжує жити, спілкуватись з іншими розумами, конструювати нові світи.
– І ти був у цих світах? – Шрам нетерпляче засучив ногами
– Я ні. А моя свідомість була. Вона досі там мешкає.
Шрам труснув головою і озирнувся, щоб переконатися, що їх ніхто не чує.
– Чуєш, Енгельсе, - Шрам впритул підсів до Івана Ігнатовича, - ти розкажи мені про ці самі світи. Як там у них?
– А що розповідати? Ти хочеш там побувати? - Енгельс перекинувся на бік і хитро підморгнув злодію. Шрам ще раз озирнувся і нахилився до вуха Енгельса.
– А можна? – пошепки запитав він
– Можна. Але навіщо? Майбутнє може виявитеся набагато страшнішим, ніж наша дійсність. Та найстрашніше те, що ми не можемо врятувати найрідніших людей у цьому майбутньому. Єдине, що мені підвладно, це їх розум. – Енгельс подивився на завмерлого Шрама та махнув долонею. – Добре, сьогодні вночі. Відпочинь поки що.
Енгельс перекинувся на другий бік і миттю засопів, а Шрам, не роззуваючись, обережно ліг поруч, не зводячи очей з політзека, який уже давно перестав бути для нього клятим ворогом народу.
Шановні читачі!
Сервер довгий час не дозволяв мені публікувати першу частину у зв'язку з нестачиєю ресурсу. Якщо моя книга зацікавила вас, прошу підтримати подальшу публікацію без затримок.