2022 рік
…Вранці Людмила дісталася околиці міста. Вона не здивувалася, коли на першому ж блок посту літній ветеран простяг їй пляшку з водою та кивнув на найближчий бліндаж.
─ Ваші там, ─ сказав він, ─ думали вже ніхто звідти не вийде…
Вона увійшла в укриття та одразу попрямувала до вільного лежака. Впавши на плащ-намет, вона заплющила очі та одразу відчула, що гомін у бліндажі припинився. Навколо неї почали збиратися бійці. Ротний на прізвисько «Томас» присів біля лежака навпочіпки і поплескав по Людмилу по плечу.
─ Ну ти даєш! ─ захоплено сказав він. ─ Як тобі вдалося вибратися? Розповідай усе по порядку.
Людмила сіла на лежак та окинула поглядом втомлені обличчя товаришів. Вони здалися їй знайомими, але далекими, як спогади з дитинства.
─ Ми щойно отримали радіоперехоплення з тієї частини орків, що зайшла до селища. ─ Ротний показав смартфон. ─ Вночі хтось вибив там цілий блокпост. А в одному з будинків якісь партизани чимось на кшталт викрутки пришили ще трьох. Ти маєш до цього відношення?
Ледве вловимим рухом Людмила вихопила з берця закривавлену викрутку і встромила її в дерев'яний брус лежака.
─ Я хочу трохи поспати. ─ Сказала вона. ─ Потім продовжу вбивати.
─ Відпочивай, ─ ротний ще раз поплескав Людмилу по плечу та звернувся до решти бійців: ─ швидко розсипалися по місцях!
Незграбний воїн із надмірною вагою на прізвисько «Харя» в нерішучості зупинився перед нею та простяг руку до гвинтівки.
─ Давай я до зброї поставлю. А ти можеш поки що помитися. У тебе все обличчя у крові. Ми там умивальник спорудили.
Людмила підійшла до умивальника і з насолодою змила з обличчя засохлу кров упереміш з брудом. Звичним рухом вона спробувала відкинути волосся назад, але долоня натрапила на коротко острижене волосся.
“Коли це я встигла підстригтися? ─ Людмила, не прибираючи долоні від голови, глянула на уламок дзеркала над умивальником.
У відображенні вона побачила обличчя молодого хлопця, який, ніби перепрошуючи, дивився на Людмилу. Тіло дівчини пронизав жах.
"Я померла?" ─ подумки запитала вона, насилу долаючи шоковий стан та простягнула руку до дзеркала.
Їй здалося, що хлопець у дзеркалі заперечливо похитав головою.
А потім у відображенні з'явився Томас із смартфоном.
─ Паша, глянь, щойно нічне відео з дрона від артилерійської розвідки отримали. ─ Він сунув під ніс Людмилі смартфон.
На екрані через прилад нічного бачення на дроні було знято ворожий блокпост. Троє орків, що розвалилися на мішках з піском, спочатку просто курили, а потім раптом стали неприродно смикатися і валитися на землю. Згодом до них із посадки вийшов боєць із снайперською гвинтівкою, зірвав із кожного шеврони з прізвищами і знову зник в кущах.
─ Паша, це ти? ─ Голос ротного помітно тремтів. ─ На відео не розібрати обличчя. Людмила сунула руку в нагрудну кишеню, дістала три шеврони і вклала їх у долоню Томаса.
─ Ні, це не я. ─ Вона криво посміхнулася. ─ Це зробив ваш боєць Павло Михайлюк.
Людмила витерла обличчя замизканим рушником і попрямувала до лежака. Через пару хвилин підійшов ротний і накрив її плащ-наметом.
─ Паша, я зв'язався з артилеристами, розповів про тебе. ─ Томас поклав долоню на руку Людмили. ─ Вони в захваті. Розповіли також, що коли до блок-посту прийшла зміна, то всі підірвалися на гранаті, що була майстерно підкладена під одне з тіл орків. Навіть кличку тобі дали ─ «Нічний джміль». Ти не проти?
Людмила розплющила очі та уважно подивилася на ротного.
─ Краще нехай буде «Нічна бджола». Мені буде легше пурхати і болючіше жалити.
─ Бджола так бджола. ─ Ротний поправив плащ-намет. ─ Відпочивай.
Людмила заплющила очі. Відразу перед нею виник образ бійця, якого вона побачила у дзеркалі. Той, як і раніше, винувато посміхався, широко розплющивши очі. Дівчина подумки простягла руку та погладила його по щоці. Боєць перехопив долоню Людмили та поцілував її.
─ Тепер ми разом воюватимемо? ─ Запитала вона.
─ Так, разом! ─ Павло радісно закивав головою. ─ Відпочивай, я охоронятиму твій сон. Не бійся, я не підведу. Тепер вже ніколи не підведу.