Я бачу навколо себе людей в яких більше немає дому . Вони вимушено скитаються по цьому світу, вимушено намагаються жити іншим життям , не своїм життям , в не своїх домівках .
...
Дівчина бігає туди сюди , з балкону в кімнату , на балконі коробки з її минулим життям .
Вона перевезла їх до нас на тимчасове зберігання та тепер я дивлюся на неї і розумію що вона прощаеться .
-ось, дивись, що в мене є , це я відклала щоб віддати діткам. Бери якщо твоєму малому подобається .
Вона знову зникає на балконі і тепер з‘являється з речами:
-а диви , які в мене є речі, можливо вони тобі підійдуть!
Я яка все життя була трохи помішана на одязі питаю її чому вона їх віддає якщо вони гарні в їй самій дуже б пасували , чому просто не залишить їх а потім повернеться.
Дівчина прижимає до себе спідницю та з розгубленним жалем дивиться на неї . -так та я вимушена їхати тепер за кордон , і я не можу взяти всі ці речі , в мене наплічничок (рюкзак) і я можу взяти тільки саме необхідне . А там я знайду нову роботу і куплю нові речі .. і взагалі я не знаю коли повернусь ... мені треба це все роздати бо я мабуть не повернусь
-юбка
-вона знову прижимає спідницю до себе -та що ж мені з цей юбкою робити -викрикує вона майже с плачем і тихо додає
-це ж мамина
І я теж хочу плакати в цей момент
-всі ці речі колись дуже гарно стояли в моєму домі
-розказує вона про тарілку яку зробила сама і намалювала на ній свого кота , про красиву велику каменюку яку їй звідкись привіз друг та про смішну милу цукорницю в вигляді медведя.
-Але ж справа в тому, що тепер в мене немає дому ..
…
Ми збираємося всі в кімнаті навколо столику с смаколиками та свічками . Всі дівчата - переселенці з Києву. Вирішуємо по колу поділитися хто що буде робити як закінчиться війна.
-я..я мабуть хочу повернутися додому . Так як ніколи раніше не хотіла
-я буду пити каву в кожній кав’ярні Києва.. а я ж тільки но переїхала в таку затишну квартиру .. завжди мріяла жити в цьому місті.
-я просто хочу додому
Одна дівчина бере в руки гітару
-що заспіваємо ?
-А давай цю, один в каное , справа в тому що в мене немає дому
Ми співаємо і в темряві я бачу як у всіх блищать очі від сліз .
…
Я сиджу і плачу пишучи це на чужій кухні . Далеко від дому в якому я народилась і виросла. В якому народився і ріс мій син. Я постійно думками повертаюсь туди в свою кімнату , думками дороблю там ремонт та прикрашаю стіни , розкладаю свої книги та іграшки малого , застеляю ліжко улюбленим пледом .
Я вважаю що наша оселя це важливе місце для нас . Це місце куди ми приходимо перезаряджати б після важкого дня . Місце де кожна річ наша і має енергію місць та подій нашого життя. І кожна річ стоїть так як нам любо . І це все дає енергію нам.
На разі я зовсім без сил , без бажань та думок , адже справа в тому , що в мене немає дому ..в той час як мiй дiм для мене це все .
The fact is that I have no home ..
.. while my home for me is everything.
I see people around me who no longer have a home. They are forced to wander around this world, forced to try to live another life, not their own life, not in their own homes.
The girl runs back and forth, from balcony to room, on the balcony boxes with her past life.
She transported them to us for temporary storage and now I look at her and understand that she is saying goodbye.
-Look, look what I have, I put it aside to give to children. Take it if your baby likes it.
She disappears again on the balcony and now appears with things:
-Look what things I have, maybe they will suit you!
I, who have been a little crazy about clothes all my life, ask her why she gives them away, if they are good in her, they would be very suitable, why she just won't leave them and then come back. The girl clings to her skirt and looks at it with confused pity. -Yes, I have to go abroad now, and I can't take all these things, I have a backpack and I can only take what I need. And there I will find a new job and buy new things .. and in general I do not know when I will return ... I have to give it all away because I probably will not return
-skirt -she presses her skirt to herself again -what about me to do with this skirt -she cries almost with tears and quietly adds -it's my mother
And I also want to cry at this moment
-all these things used to be very nice in my house -she tells about a plate she made herself and drew her cat on it, about a beautiful big stone that a friend brought her from somewhere and about a funny cute sugar bowl in the form of a bear. -But now I have no home ..
We gather everyone in the room around the table with goodies and candles. All the girls are immigrants from Kyiv. We decide in a circle to share who will do what when the war ends.
-I..I probably want to go home. Since I never wanted to
-I will drink coffee in every cafe in Kyiv .. and I just moved to such a cozy apartment .. I always dreamed of living in this city.
-I just want to go home
-home..
One girl picks up a guitar
-what do we sing?
- And come on, one in a canoe, the fact is that I have no home
We sing and in the dark I see everyone's eyes glistening with tears.
I sit and cry while writing this in someone else's kitchen. Far from the house where I was born and raised. In which my son was born and raised. I constantly go back to my room with my thoughts, make repairs and decorate the walls there with my thoughts, lay out my books and small toys, make the bed with my favorite blanket.
I believe that our home is an important place for us. This is where we come to recharge after a hard day. A place where every thing is ours and has the energy of places and events of our lives. And every thing is as we love. And it all gives us energy.
At the moment I am completely powerless, without desires and thoughts, because the fact is that I have no home ..