Привіт, друзі.
Хтось ще на початку війни сказав, що нині матюки є громадянською позицією.
Hi friends.
Someone said at the beginning of the war that now matyuks are a civilian position.
Чи використовуєте ви їх у своєму повсякденному спілкуванні? Я – так. Знаю, це соромно, адже я педагог, доросла людина і так далі і тому подібне… Причому помічаю, що лише з близькими людьми можу вставити у розмові “міцне слівце”. Мається на увазі не лайка конкретно на когось (окім росіян, звісно), а як емоційне підкріплення висловлювання. З незнайомцями я так не говорю. Висновок проситься сам собою: я матюкаюсь біля тебе, а отже ти мені близький😅. Це звучить кумедно і насправді зовсім не так.
Do you use them in your everyday communication? I am yes. I know, it's a shame, because I'm a teacher, an adult and so on and so forth... Moreover, I notice that only with close people I can insert a "strong word" into a conversation. It is not intended to insult someone in particular (especially Russians, of course), but as an emotional reinforcement of the statement. I don't talk like that to strangers. The conclusion is self-explanatory: I cuddle near you, and therefore you are close to me😅. It sounds funny and in reality it is not at all.
Існує думку про те, що лайка приносить полегшення в стресових ситуаціях. Таким способом дехто знижує рівень власної агресії. От чому з початком війни нецензурну лексику можна було почути навіть від тієї людини, від якої зроду не очікували. Та цього робити не можна. Наша нервова система запам’ятовує алгоритм дій і при будь-якій, навіть малесенькій зміні настрою, коли людина сердиться, виникає потреба банально поматюкатися. Погодьтеся – це погано.
Уявляю себе посеред уроку. Якийсь учень починає бешкетувати, я серджуся і… на автоматі починаю латися нецензурними словами. Страшно і соромно навіть уявити.
There is an opinion that cursing brings relief in stressful situations. In this way, some reduce the level of their own aggression. That is why, with the beginning of the war, you could hear obscene language even from a person who was not expected to give birth. But this cannot be done. Our nervous system remembers the algorithm of actions, and with any, even the slightest change in mood, when a person is angry, there is a need to banter. Agree - it's bad.
I imagine myself in the middle of the lesson. Some student starts to brawl, I get angry and... I start cursing obscene words on the machine. It's scary and embarrassing to even imagine.
Чому ж ми можемо пропустити “міцне слівце” в своїх розмовах із близькими людьми чи хорошими знайомими? На мою думку, це все тому, що в цій компанії нам не страшно бути відвертими і ми не боїмося осоромитися. Нас ніхто не засудить за такі, м’яко кажучи, не інтелігентні слова, бо знають нас справжніх.
В свою чергу, коли лайка звучить від незнайомої людини, то це завжди “ріже вухо”. Здається, що забруднюють твій особистий простір, оскверняють інформаційне поле навколо. Таким чином виникає засудження та зневага того, хто матюкається. Інколи навіть з’являється почуття неприязні та пасивної агресії. Якісь подвійні стандарти, чи не так?
Why can we miss a "strong word" in our conversations with loved ones or good acquaintances? In my opinion, this is all because in this company we are not afraid to be frank and we are not afraid to embarrass ourselves. No one will condemn us for such, to put it mildly, unintelligent words, because they know the real us.
In turn, when swearing comes from a stranger, it always "cuts the ear". It seems that they pollute your personal space, defile the information field around. In this way, there is condemnation and contempt for the one who cheats. Sometimes there is even a feeling of hostility and passive aggression. Kind of a double standard, right?
Чому я вирішила написати про це? На роздуми з даної тематики мене “надихнув” колега. Цього чоловіка я знаю 8 років. Ми щодня зустрічаємося на роботі. Добрішої та спокійнішої людини годі пошукати. І схожий він на ведмедика панду😊.
Так от за всі роки знайомства я не чула, щоб він колись підвищував голос, не кажучи вже про лайливі слова. А сьогодні їздила з цим колегою у справах на його власному авто. Дорога була дуже погана. Можна сказати, що зовсім її не було. На черговій ямі цей спокійний і врівноважений чоловік заматюкався. Я здивувалася. Це здалося мені кумедним. Колега вибачився за своє висловлювання, а я запевнила, що мої “ніжні вуха” зовсім не зів’янули від його слів.
Насправді, я розумію, що лайка не робить нікому честі та не прикрашає. Намагаюся якомога рідше вживати подібні слова, хоч інколи і дуже хочеться.
Why did I decide to write about it? A colleague "inspired" me to think about this topic. I have known this man for 8 years. We meet every day at work. A kinder and calmer person is hard to find. And he looks like a panda bear😊.
So, in all the years of acquaintance, I have never heard him raise his voice, not to mention curse words. And today I drove with this business colleague in his own car. The road was very bad. We can say that she was not there at all. On the next hole, this calm and balanced man got confused. I was surprised. I thought it was funny. My colleague apologized for his statement, and I assured him that my "tender ears" did not fade at all from his words.
In fact, I understand that cursing doesn't do anyone any honor or beautify. I try to use such words as rarely as possible, although sometimes I really want to.
Світлина
