Надіюсь, що після цього допису від мене ніхто не відпишеться :)
Але ж я в своєму першому дописі обіцяла писати про все, що наболіло, тому читайте :)
Як це - бути толерантною патріоткою?
Іноді мій хлопець звинувачує мене у "нав’язуванні" поглядів. Наприклад, я можу сказати: «Глянь той фільм — він неймовірний! Будеш плакати з початку до кінця перегляду - у мене так було!».
Але я розумію, що припускаюсь однієї важливої помилки в таких рекомендаціях — так було зі мною, але не факт, що з вами буде так само.
Те ж саме з моїм почуттям патріотизму.
Я не розумію, як можно не любити країну, в якій ти живеш, не розмовляти її мовою. Не розумію, бо в моїй реальності це очевидні речі. Але це в моїй реальності. Хтось думає інакше — і це його вибір.
Маючи любов до своєї країни я толерантно ставлюсь до інших націй та країн. Я не вважаю, що хтось кращий чи гірший — я вважаю, що кожен народ особливий. І взагалі, я не люблю порівняння — ні людей, ні країн, ні її влади.
Підсумовуючи, в мені абсолютно природно уживаються ці два почуття: любов до своєї країни та захоплення іншими країнами/культурами/традиціями. Тому я і пішла вчити культурологію, розумово збагачуватися.
Наприклад, мені дуууже подобається філософія Сходу: буддизм, даосизм - обожнюю читати про ці неймовірно цікаві вчення. Розділяю більшу частину їхніх поглядів, але я не планую змінити свою релігію, я просто так збагачуюсь.
Але от що я помітила. Існує певний прошарок патріотів, які буквально стоять на консервативних засадах бозна-яких часів. Для яких всі ці поняття, типу толерантності до інших рас, сексуальних орієнтацій і навіть зовнішнього вигляду — це фу та ганьба. Вони дивляться на любов до країни дуже вузько — ми найкращі, а всі інші — апріорі гірші за нас. Якщо ти не з нами — ти проти нас.
І тепер найцікавіше — дехто вважає, що я притримуюсь таких саме поглядів.
Так от — я свідомий приклад того, що патріотизм прекрасно уживається зі здоровим глуздом і сучасним поглядом на світ.
Я всіляко підтримую популяризацію української мови та абсолютно чесно вважаю, що для мене (саме для мене і тих, хто поділяє мою думку ) Україна є ідеальним місцем для життя та розвитку.
Але, в той же час, я хочу подорожувати. Я б навіть пожила кілька років в іншій країні, аби зрозуміти їхній тип мислення та погляд на життя в цілому. Але я би повернулась — бо мене завжди тягне додому.
Сьогодні толерантність — це ніякий не тренд. Це спосіб життя, без якого неможливо працювати, подорожувати, заводити нові знайомства. Не розуміти цього — це обмежувати себе у рості та, пробачте, розвитку.
Але це моя думка. Я не нав’язую (але, сподіваюсь, ви зі мною).
