Через рік ти будеш шкодувати, що не почав сьогодні. Саме цю фразу я собі часто повторюю протягом останніх декількох років та по суті глобально нічого не виправляю в своєму житті. Тільки сиджу потім та думаю, якби дійсно почала, то вже добилась би якогось помітного результату. І... І далі тільки розмірковую над усім. Це певно основна проблема прокрастинатора перфекціоніста. Ти відкладаєш все на потім, адже ще є час. Ну і, звичайно, ти хочеш щоб все було ідеально, тому побільше думок, побільше планів, побільше схем чи таблиць в документах, як все має бути, але жодного кроку вперед. От знаєте, є певні стереотипи з приводу такого знаку зодіака, як Діва. Що вони супер педантичні, завжди зібрані, все має бути по поличках та ідеально? Ось це якраз я. Але проблема “відкладати все на потім” набагато сильніша.
A year from now, you'll regret not having started today. I've been repeating this phrase to myself quite often over the past few years, but I haven't actually made any real changes in my life. I just sit there and think that if I had truly begun, I would have already seen some noticeable results. And... then I keep dwelling on everything. This is probably the main problem of a perfectionist procrastinator. You postpone everything until later because there’s still time. And, of course, you want everything to be perfect, so you have more thoughts, more plans, more diagrams or tables in documents about how everything should be, but you don't take a single step forward. You know, there are certain stereotypes about the Virgo zodiac sign - that they are super pedantic, always organised, everything must be in order and perfect? That's me. But the problem of ‘putting everything off until later’ is much stronger.
Прикладом цьому може слугувати цей акаунт. Зареєструвалась я ще 8 місяців тому! І просто берегла чистоту профілю, як знаєте, новий гарний блокнот. Їх у мене досить багато припадає пилом, але не записами. Ні, я звісно сюди заходила, періодично переглядала дописи інших користувачів, аналізувала все, вивчала.
This account is a good example of this. I registered eight months ago! And I just kept my profile clean, like a new, beautiful notebook. I have quite a few of them gathering dust, but not with notes. No, of course I came here, periodically looked through other users' posts, analysed everything, studied it.
Або ось ще з сфери роботи момент. В січні минулого року я придбала декілька доменів, щоб почати розробляти власні інформаційні сайти, заповнювати їх статтями та почати бодай щось заробляти із власних знань та вмінь для себе самої. Ну або в крайньому випадку гарно поповнити портфоліо готовими роботами, краще розібратись із SEO на практиці, а не тільки в теорії та і взагалі отримати нове цікаве хоббі. Тим більше, що працюючи в цій сфері на інших у мене за стільки років накопичився певний багаж знань. І здавалось, що це ідеальний план!
Or here's another example from my work. In January last year, I purchased several domains to start developing my own information websites, fill them with articles, and start earning at least something from my own knowledge and skills. Or, at the very least, to nicely supplement my portfolio with finished works, to better understand SEO in practice, not just in theory, and to get a new interesting hobby. Especially since working in this field for others, I have accumulated a certain amount of knowledge over the years. And it seemed like the perfect plan!
Але знаєте що я весь цей рік робила для того, щоб втілити задумане в реальність? Переробляла сотню разів варіанти меню, категорій, плану статей та по суті нічого не заповнила. Чому? Тому що я одразу хочу все ідеально, але проблема в тому, що так напевно не буває і починати насправді потрібно вже, в цю секунду, щоб через тиждень, місяць, рік не сидіти та не жалкувати через втрачений час, як я сиджу тепер, пишучи цей текст.
But do you know what I've been doing all this year to make my plan a reality? I've reworked the menu, categories, and article plan a hundred times and essentially filled nothing. Why? Because I want everything to be perfect right away, but the problem is that it probably won't be, and I really need to start right now, at this very moment, so that in a week, a month, or a year, I won't be sitting here regretting the lost time, as I am now, writing this text.
Тому привіт! Я Кіфлик, мені 32 і я вирішила трішки запачкати свій онлайн блокнот, який берегла на потім. До кращих часів. Але чи настануть вони колись, якщо просто сидіти та мріяти про це? Я впевнена, що ні. Адже, я досі не отримала непристойно великий спадок від якогось невідомого мені далекого родича, не виграла квартиру за лайк в соцмережах та не знайшла на вулиці флешку із сотнею біткойнів. Тому пора починати боротись із своєю внутрішньою сутністю, яка хоче або ідеально, або ніяк. Прийшов час для моїх особистих звершень, щоб 2026 рік був трішечки кращим за попередні. Щоб через рік я все таки змогла подивитись чи фраза з якої я почала цей допис має бодай якийсь сенс.
So, hello! I'm Kiflyk, I'm 32, and I've decided to scribble a little in my online notebook, which I've been saving for later. For better times. But will they ever come if I just sit and dream about them? I'm sure they won't. After all, I still haven't received an indecently large inheritance from some distant relative I don't know, I haven't won an apartment for a like on social media, and I haven't found a flash drive with a hundred bitcoins on the street. So it's time to start fighting my inner self, which wants either perfection or nothing. The time has come for my personal achievements, so that 2026 will be a little better than the previous years. So that in a year, I will still be able to see if the phrase with which I began this post makes any sense at all.
Я з України, з міста мільйонника на березі моря, яке часто люблять обстрілювати ракетами та шахедами росіяни. Вибачте, але мене настільки це забембало, що промовчати не змогла. І, звичайно, вибрала я найкращий час для цих дописів. Тотальний блекаут в місті, незрозуміло коли повернуть електроенергію, а я ось відкриваю для себе щось нове, що власне потребує зв'язку та світла.
I am from Ukraine, from a city of a million people on the seashore, which russians often like to shell with rockets and shahids. I'm sorry, but I was so fed up with it that I couldn't keep quiet. And, of course, I chose the best time for these posts. There is a total blackout in the city, it is unclear when the electricity will be restored, and here I am discovering something new that actually requires a connection and electricity.
Як вже і казала, мені 32 роки. За цей час встигла попрацювати та втомитись від цього, поборотись із депресією, скинути вагу, набрати вагу, змінити місто проживання, підібрати, вилікувати та прилаштувати декілька безхатніх тварин, купу разів опозоритись, навчитись готувати борщ практично такий же смачний, як був у мами, прочитати купу книг, переглянути сотні серіалів та фільмів, здати декілька літрів крові на донороство, прожити Революцію, навчитись відрізняти на звук прильоти та збиття, втратити декількох найближчих людей, підготуватись до можливої ядерки, але так і не зрозуміла ким я хочу стати, коли “виросту”. А, і плавати не вмію, теж трішки сумно від цього факту, а то знаєте, як виявилось живу взагалі біля ОКЕАНУ.
As I said, I am 32 years old. During this time, I have managed to work and get tired of it, fight depression, lose weight, gain weight, change my city of residence, find, cure and rehome several homeless animals, embarrass myself countless times, learn to cook borscht that is almost as delicious as my mother's, read a pile of books, watched hundreds of TV series and films, donated several litres of blood, lived through the Revolution, woke up to the sounds of full-scale war, learned to distinguish between the sounds of incoming and downed missiles, lost several close people, prepared for a possible nuclear attack, but I still don't understand who I want to become when I ‘grow up.’ Oh, and I can't swim, which is also a little sad, because, as it turns out, I live right by the OCEAN.
Розкривати свою персону на всі 100% я поки не хочу, якщо чесно. Так як не до кінця розумію, як тут все працює і для того, щоб бути готовою позоритись привселюдно мені потрібен час та момент звикання. Потрібно додати до всього цього ще факт про мене - я інтроверт, тому мені набагато легше та спокійніше побути поки що невідомою персоною.
To be honest, I don't want to reveal 100% of myself yet. Since I don't fully understand how everything works here, I need time to get used to it before I'm ready to expose myself to the public. I should add that I am an introvert, so it is much easier and calmer for me to remain an unknown person for now.
Але так, як не дивлячись, що світ котиться кудись в розкішницю я вирішила для себе, що наступний рік буде моїм переломним моментом. Коли прийдеться вилізати з власної мушлі, кудись рухатись, ставати більш відкритою та бороти власні страхи. Тому і згадала про Hive та складаю всі думки до купи.
But even though the world seems to be rolling downhill, I've decided that next year will be my turning point. When the time comes to come out of my shell, move somewhere, become more open and fight my fears. That's why I remembered Hive and am putting all my thoughts together.
То, що я очікую від Hive? Перш за все стабільність для себе самої в плані регулярних дописів. Так зване заземлення або ритуал, який буде тримати мене в тонусі й дозволить зосереджуватися на розвитку, навіть у непростих умовах. Це як своєрідна точка опори, яка допоможе не збитися з курсу і знайти постійність у повсякденній рутині. Адже, в мене досить багато планів, які хочеться втілити, побачити потім свій прогрес, знайти однодумців, ділитись досвідом та шукати його в інших. Забігати наперед та розповідати всі свої плани поки не буду, а то ще наврочу собі щось. Це зважди так.
What do I expect from Hive? First of all, stability for myself in terms of regular posts. A so-called grounding or ritual that will keep me in shape and allow me to focus on development, even in difficult conditions. It's like a kind of fulcrum that will help me stay on course and find consistency in my daily routine. After all, I have quite a few plans that I want to implement, see my progress, find like-minded people, share experiences and seek them in others. I won't get ahead of myself and reveal all my plans yet, or I'll jinx myself. It's almost always like that.
Чи страшно мені? О так! Але вперше за довгий період часу цей страх приємний та викликає не бажання сховатись чи бігти, а навпаки діяти та ризикувати. Він ніби пробуджує щось всередині, розпалює цікавість до незвіданого і дає сили рушити вперед, незважаючи на всі сумніви. Це той тип страху, який, здається, вказує на правильний шлях. Адже тільки виходячи за межі комфорту, ми дійсно зростаємо, і я нарешті готова побачити, що чекає на мене по той бік звичних обмежень. Сподіваюся, що цей блог стане не лише моєю точкою опори, а й місцем зустрічі з тими, хто розділить цей шлях.
Am I scared? Oh yes! But for the first time in a long time, this fear is pleasant and does not make me want to hide or run away, but rather to act and take risks. It seems to awaken something inside me, ignite my curiosity about the unknown, and give me the strength to move forward despite all my doubts. It's the kind of fear that seems to point you in the right direction. After all, it's only by stepping outside our comfort zone that we truly grow, and I'm finally ready to see what awaits me on the other side of my usual limitations. I hope this blog will not only be my anchor, but also a meeting place for those who will share this journey. And I would like to end this with one simple question: how are you doing in these turbulent times?
А закінчити це все хочеться одним простим запитанням - як ви поживаєте в цей неспокійний час? Сподіваюсь я не дуже захопилась графоманством та не перетворила перший допис в суцільний ред флег своєї персони.