Доброго всім дня, шановна спільното. Маю сьогодні розповісти вам, як ми з дитиною намагались менше боятися. Я, як опікун не зовсім ще дорослої дівчини, довго шукала (в ситуації з бомбами і без світла, а отже і без зв'язку, в якій ми були, як позбавити свою підопічну паніки в підвалі і гніву після того, як паніка пішла). Роль батьків і опікунів полягає в тому, щоб перевести дітей в навколишню реальність. Це відноситься і до всього, що є важким, болючим і трагічним. В ідеальному світі ніхто не повинен пояснювати дитині, що таке війна. Однак наш світ не ідеальний.
У зв'язку з війною діти відчувають те ж саме, що і дорослі: безпорадність, смуток, шок, страх, гнів, відчай, співчуття, розгубленість. Проте, в той час, як дорослі протягом свого життя розробили стратегії подолання тривоги і кризових подій, діти потребують нашої підтримки, щоб зрозуміти і приручити свої думки і почуття і навчитися мистецтву справлятися з ними.
Нинішня ситуація вимагає від батьків, вчителів та інших опікунів вести бесіди на дуже складні теми. Розпливчаста, неперевірена інформація зі ЗМІ може призвести до невизначеності і дезінформації і, як наслідок, до посилення страху за себе і близьких людей. Тому вкрай важливо не ухилятися від теми, знайти простір для розмови про те, що відбувається в Україні, про те, що це для нас означає І до яких наслідків це може призвести.
Отже, як описати дитині чи підлітку реальність, яка не вписується в парадигму безпечного світу? Як передавати інформацію про війну і всі жахи навколо, щоб одночасно захистити чутливість і психічне здоров'я дитини?
Головне правило - розповідати дітям правду. Звичайно, мова, якою ми спілкуємося з дитиною, розповідаючи про війну, повинна бути адаптованa до ії віку і здатності розуміти навколишній світ, і перш за все - ставитися до фактів, до яких вона емоційно і пізнавально готова. Акцентувати увагу на тут і зараз: ми в безпеці, ми турбуємось про себе, на нашому боці правда, ми переможемо. Обійняти не менше шести секунд. Гладити дитину по голові, якщо тілесний контакт допомагає. Виказати розуміння ії паніки і розгубленості.
Наразі ми з нею зараз в безпеці. Але маємо квитки додому, де все ще гучно... Можемо тільки молитися, щоб все-таки гучно буде дедалі менше
