Я завжди думала, що я сильна. Мене дуже важко вивести із рівноваги. Я оптіміст по життю, і завжди всіх підбадьорювала. Але те, що творить путлер, будь-кого виведе із рівноваги. Перші два тижні війни, я намагалася тримати себе в руках, щоб діти не відчували паніки і страху. Ну, звісно, на скільки це було можливо в умовах переїзду. Зараз мої діти і онуки в безпеці, вони виїхали за кордон.
Але і моєму терпінню настав край. Я не можу без сліз дивитися на те, що роблять рашисти з моєю країною. Як вони бомблять мирні міста і села, просто перетворюючи їх на попіл. Вбивають, не моргнув оком,маленьких діточок, жінок, стареньких.
Маріуполь- я плачу, дивлячись, на що ці ублюдки перетворили чудове місто біля моря, де жили миролюбиві люди.
Жили прекрасно, щасливо,зі своїми родинами.
Харків - великий культурний центр з величезною кількістю університетів. Місто студентів і молоді.Рашисти вирішили стерти його з лиця землі, бо харків'яни не сдалися і не віддали путлеру своє місто, (на що він дуже сподівався), тому, що Харків - це Україна, так було, є і буде.
Чернигів - це старовинне місто зі своєю історією, яка нараховує більше 1300років. Місто легенд та архітектури часів Києвської русі.
Ці орки знищують місто, знищують пам'ятки яким сотні років, для них немає нічого цінного.
І цей список можна продовжувати. Миколаїв, Херсон, Северодонецьк, Лисичанськ, Буча, Ірпінь, та інші міста.
Я не можу на це дивитись без сліз.
Але найбільшого болю завдають повідомлення про загиблих. Про те, як путлер знищує мирне населення. Як розстрілюють машини з біженцями, пологові будинки з немовлятами ,дитячі будинки, школи, садочки.
Серце щимить від болю і від того що я безсила їм допомогти. Якби ж ми тільки могли, ми б, всі матери, об'єдналися і закрили б собою небо над нашими дітьми, щоб більше жодна дитинка не загинули від рук цього ката.
Як мати звертаюся до всих країн світу: Закрийте небо над Україною! Зупеніть цю гниду. Збережіть наших дітей.!
Збережіть мир на Землі!
