Привіт,
Тиждень вже закінчується, а я ж хотіла поділитись світлинами минулих вихідних. Ми ходили гуляти всією сім'єю, і втомлювати дитину в надії на полуденний сон (марні сподівання). І я звернула увагу на те, що вже середина листопада, а у нас нова свіжа травичка та квіти.
Так, росіяни сподіваються нас заморозити, не усвідомлюючи який у нас чарівний клімат, який дає нам різноманіття і інколи бавить морозами та сугробами, але в середньому наша зима від -5 до +5 останнім часом тут на Київщині. Маю кілька років дутики на світлій підошві і вони все ще чисті. Саме завдяки нашому чарівному клімату, коли біологічні залишки мерзнуть, тають, мокнуть, місять, знову мерзнуть... ми і маємо наш чорнозем, у нас дуже швидко все переробляється на добрива.
Обожнюю Україну! Саме в такі моменти, ось ця думка "Україна понад усе" заповнює і я не можу уявити, щоб у нас її не стало. Хіба варто жити в світі, який дозволить знищити рай земний? І культура, мова, етика невід'ємні від нашого існування у цьому раю. Краса життя відображається у красі душі, у красі пісні, у високих вимогах до себе, суспільства, держави тощо. Ми такі, бо ми тут народились і бо ми тут живемо.
Сьогодні всі обговорюють різні плани і загалом доволі негативно, хоча вони сприймаються негативно цілісно, але якщо там проробити певні пункти відповідно до міжнародного права і раціональності, то з цим планом принаймні можна працювати. На мій погляд. Дуже хибно оголошувати поразку, бо тоді росіяни дуже швидко оголосять себе переможцями. Але... росіяни вже чотири роки розповідають, що репарації платять тільки переможені, а у цьому плані є репарації від росіян на відновлення України. І нам дуже важливо, щоб росіяни знали, що вони програли, якщо цей план буде підписано в дещо скоригованому вигляді. Бо самоідентифікація росіян і розвал Росії залежать від того, чи сприйматимуть вони такий договір як поразку. Адже і Російська імперія, і Радянський Союз розвалились внаслідок програної війни. А Сталін, не зважаючи на повний розгром країни, утримався і навіть поборов наш національний спротив після війни, бо совок переміг. (Хоча для мене це особисте щастя народитись українкою, бо мій дідусь по мамі переїхав в Україну на будівництва ГЕСів, а мій тато переїхав до тітки в Україну, яка опинилась тут завдяки радянській системі розподілів на ГЕС, у мене тільки одна бабуся етнічна українка). Це, доречі, також дуже дивно, бо ми бачимо як деградували росіяни з провінційних міст чи сел, але мої тато та дідусь були з сел Рязанської та Ленінградської областей, і їхня система цінностей і мораль співставна з нашою. З усього того, що я про них знаю чи пам'ятаю, не можу уявити, щоб вони базово не були проти агресії, вбивства невинних, військових злочинів тощо. Це людське, воно не залежить від того, чи народились вони в професорській сім'ї.
Тож стосовно цих пунктів. Вони так виписані, щоб усі думали, що можуть перехитрити інші сторони. Дуже багато обіцянок, тож стояти потрібно тільки на тому, що доведеться робити. Лінія зіткнення і жодних поступок. Міжнародне право. Неможливість амністії за злочини проти особистості (вбивства цивільних, тортури, знущання тощо). Це, доречі, стосується і нашої армії. Якби у нас був випадок злочину проти особистості, не такий, коли наприклад, полонені намагались взяти зброю чи поводились неадекватно, створюючи загрозу, а просто, що людина знущалась над іншою людиною "бо може", то з цим потрібно працювати, а не вибачати. Бо це означає, що у людини почався розлад особистості і вона стає небезпечною для нашого суспільства. Те, що росіяни це не розуміють, нам на користь, бо всі їхні солдати повернуться до них. І вони на це заслуговують.
Дуже суперечливі пункти щодо мови і церкви. На щастя мій Успенський собор вже встигли перевести до ПЦУ громадою (я не християнка, але вважаю, що історичні собори, збудовані у 12 столітті, є суспільним надбанням, а не власністю іноземної церкви за замовчуванням). Але можливо що подальший перехід буде ускладнено, через купу гвалту. Тобто там є пункти щодо свободи слова, але обмеження на інвестиції з Росії або з російським походженням грошей можна все впровадити (росіяни сподіватимуться, що обходитимуть, ми маємо відслідковувати і закривати). Можна навіть просто заборонити будь-які іноземні інвестиції в ЗМІ, а ловити тільки російські. Сенс саме в цьому. Ми можемо впровадити директиви ЄС щодо мовних меншин, але в ЄС немає обов'язковості державних шкіл не офіційною мовою. Тож якщо хтось хоче російську школу, най створює приватну, а іспити все одно доведеться складати державною. І на вході зразу повідомляти, що у цій школі на перервах дозволено говорити російською (щоб ми туди не йшли). І ось тут найголовніше, наше суспільство має самостійно зробити вибір і дати гроші в українську мову і культуру. Батьки мають переходити на українську, щоб переходили діти. Хоча тільки батьків недостатньо, але на мій погляд це визначальне, бо я з дитиною вже кілька років говорю українською (у мене язик болить, я взагалі не з балакучих), і вона вже рік ходить в садок, але через те, що ми з чоловіком розмовляємо англійською, вона сприймає англійську як мову сім'ї і її основну рідну мову. Також вона в садочку має уроки англійської, тому не сприймає англійську, як таку мову, якою не має розмовляти весь час. Ось є українські заняття і є англійські. Інші дітки говорять українською, а вона англійською (є щонайменше двоє дітей з російськомовних родин, але в садочку їм також нагадують українські слова - проте тих дітей виховательки розуміють, а мою дитину не завжди, у неї реально дуже багатий словниковий запас англійською з мультфільмів). Ну але це особисте. Просто я сподівалась, що діти розмовляють як мама, але діти розмовляють, як батьки між собою, як виявилось. А чоловіка ще вчити і вчити українській.
Ну ось, багато сьогодні різних думок, дякую за увагу :)
