Вітаю! Друзі, слухайте, я зараз спробую вас перенести вас у ті шалені 70-ті, коли Чернівці ще пахли нічними прогулянками, а повітря гуділо трубою так, наче ось-ось злетить у космос. Що, думаєте, буде нудно? Навряд. Бо йдеться про «Червону руту» — той самий ВІА, який в 1971-му просто розірвав усе на українській сцені і, відверто кажучи, купу сердець теж.
Тільки уявіть собі: ще не Інстаграм, а вже джинси-кльоші, які тоді були мрією, і молодь, яка тусується, ловить настрій змін. І тут з’являється Анатолій Євдокименко (так, той самий, чоловік Софії Ротару) і каже: «А давайте замутимо ансамбль!» І не просто гурт, а гуртяку, яка валить з ніг. Анатолій — не тільки мозок цієї затії, а ще й трубач, від якого фанатіли всі місцеві музики. Чесно, він так дув у ту трубу, що аж мурахи по шкірі. Місцеві тільки й казали: «Оце Євдоха видає!» — і заздрили по-чорному.
Але «Червону руту» тягнули не тільки труба і Євдокименко. У центрі — Софія Ротару, тоді ще просто Софія, молода, красива, з голосом, від якого навіть стіни м’якшали. Це не просто дует — це dream team, де чоловік і дружина разом роблять музику, яка потім на всі часи. Офіційно у списках: Софія — вокалістка, Анатолій — трубач. Хоча, як це часто буває, організаційна рутина поступово відкусила в Анатолія трохи музики. Труба потихеньку відійшла на другий план, і шкода, бо його соло реально плавили серця.
А тепер трохи про бюрократію — СРСР без неї як борщ без сметани. В тому самому наказі директора філармонії такі перли! Софії виписали гастрольну надбавку аж 0,25 ставки — тепер би посміялися, а тоді це було серйозно. Анатолію накинули «бригадирство» на гастролях із доплатою 2 рублі 50 копійок за концерт. Ну, смішно, що там казати! Але за цими сухими цифрами — шалене бажання творити і жити музикою.
«Червона рута» — це вже більше, ніж просто гурт. Це, знаєте, символ епохи, коли українська пісня звучала і в клубах, і на великих сценах, і навіть з кухонних приймачів. І хоча Анатолій став більше організатором, ніж трубачем, без нього нічого б не було. А Софія... ну, що тут казати? Її голос досі вмикаєш, і мурахи.
Ну що, чули «Червону руту»? Якщо ні — терміново виправляйте, наливайте чай або каву, і давайте разом поринемо у ті часи, коли все було по-справжньому. А якщо маєте свої історії про улюблені гурти — пишіть, бо я обожнюю таке читати. Все, до наступного разу — тримайтеся й не губіться!