Привіт, Друзі! Сьогодні хочу поділитися із вами віршом, який я нещодавно написав. Він такий незвичний, але водночас такий знайомий та рідний. Я присвячую його тим хто втратив свій дім. Тим, хто відчув на собі, що таке життя "До" та "Після" і, я один із вас. І де б Ми не знаходилися: в Україні або за кордоном, ми все-рівно є носіями тих спогадів про рідним дім, який був втрачений. І час тут безсилий, той втрачений дім живе в нашому серці. Нажаль, війна, це ще один той фактор, який нас, Українців, об'єднує. Що ми відчуваємо? Як важко без дому...? Але треба жити далі.
На цей вірш майже готова пісня, тому не звертайте увагу на можливий "дисонанс" у рифмі - це нормально в даному випадку. Трохи пізніше почуєте і зрозумієте про що я...
Вірш: "Я хочу до дому"
Я без дому, важко...
Мов без неба
Війна накрила
Зникло все
Що треба...
Дорога тягнеться
Як шрам на серці
Мій дім далеко
Він у темній "Мерції"
Я хочу до дому
Де вишні цвіли
Де серце вільно дихало
Жили...
Але зло оселилось
Північний туман
Мій дім розбито
Мій рідний курган
Там вулиці плачуть
Мовчать руїни
Земля важка
Вся у крові та глині
Кожна стіна говорить про біль
Кожен крок — то до втрат звідтіль
Колись було світло
Колись було тепло
Сонце вставало
Зникав сірий шелест
А тепер війна
Ця біда накрила
І душа моя
Як птиця безкрила
