Хотіла написати щось про кульбаби... Але знов нічого не встигаю.
Нормальні люди готуються до свята, а я як завжди...
Переглядала фото жовтих сонць, зроблені недавно в селі. І в моїй голові почали крутитися рядки з поезії.
Є така дуже крута, але невідома широкому загалу львівська поетеса Наталія Сирцова-Левчун. Як я розумію, на даному етапі це не публічна особа, а її вірші можна почитати на її сторінці у фейсбук. Нереальне відчуття природи, нервовість, гіперчутливість, трагізм світу... Так буває, що читаєш і розумієш, що все точно відповідає твоїм думкам та відчуттям.
Було б дійсно цікаво познайомитися з нею вживу і послухати поезію у виконанні авторки.
А сьогодні її ранній вірш.
•••
Я – не кульбаба, я – кульбабеня.
Я не гублю, я мовчки не втрачаю.
Лишіть мене в безвітрі цього дня,
Бо не пройму Вас дикою печаллю.
Я ще не сонце, тільки сонценя.
Мене для Вас хіба що на півліта.
Лишіть мене в тумані цього дня.
Лишіть, бо хочу вдруге народитись.
Я ще не серце, тільки серценя.
І не світання, тільки передсвіття.
Лишіть мене печалям цього дня.
Лишіть мене шаленству цього світу.
(Наталка Сирцова-Левчун)
Мій горіх, як сторож усього цього. Як сторож роду.