Hi, dear friends!
Despite the terrible time of the war, which has been going on in Ukraine for the fourth year, despite the terrible deaths of civilians at the hands of the damned "rashists", spring continues.
In recent days, it has become more and more like summer. Incredible warming and the exuberance of nature.
What a pity that people cannot just live and enjoy this world. What are all the wars for?
On the night of 04/24/25, during the shelling of Kyiv, missiles fell on residential buildings and 12 people died and over 90 were injured (current information).
World, do not be silent!!!
Since today is Friday, #fridaypoem day, I offer you a poem about spring and apple trees blooming. Please, use Google translate for reading:)
The photos were taken in my village. It is truly paradise there now.
Ви бачили, як яблуні цвітуть?
А чули ви, як проростають трави?
Ні, ні, я знаю: у вас плани, справи,
І все ж погляньте – яблуні цвітуть!
(М. Луків)
Кожного разу як опиняюсь у гарному місці, де квітує природа, думаю: яка ж гарна ця земля! І як нам, людям, пощастило на ній жити. Але чи цінуємо ми цю земну мандрівку?
Кожен народ може жити і розвиватися на тій землі, яка дана Богом і яка склалася історично. У кожного є щось, чого немає в інших. І цим можна ділитися насправді. А Україна — то взагалі рай.
Але замість цього люди продовжують вбивати один одного упродовж всієї історії людства...
Отакі невеселі думки після минулої ночі 24.04.25, як ворог знов здійснив кривавий обстріл мирних жителів Києва... Я стараюсь надто детально не дивитися новини, щоб себе не травмувати. Але знов загинули люди, знов десятки поранених. Знов гине молодь, діти...
Божевілля триває. Світ дивиться.
А весна іде, незважаючи на війну.
Поступово я переселяюсь в село.
Останні дні — то навіть не весна, а літо... Несподівано бачити стільки квітів, високу траву і цвітіння яблунь.
Така краса, що дійсно забуваєш про все погане! І оскільки нині п'ятниця, то нарешті беру участь у власній ініціативі і принагідно дякую всім, хто не покидає #fridaypoem.
•••
Яблуні цвітуть блідо-рожево,
Вибухнувши в чисту голубінь!
І пливе таке солодке мрево
Від отих божественних пахтінь!Синє тло і лагідні пастелі,
Мов художник пробує мазки…
Десь-колись вітри-віолончелі
Забринять, зриваючи разкиЯблуневоквітного намиста, ─
І така здійметься білизна,
Неземна, неторкана, перлиста,
Ніби крила струшує весна!...
(Наталя Данилюк)
