Я знову катаюсь по місту, намотую кола, готуючи документи для двох чарівних волохатих створіть. Але для них є день Кото-субота, то ж не буду розвивати цю тему.
Трошки заздрю всім, хто постить чарівні квіти. У мене майже не було часу робити фото. Ловлю враження не так очима, як... носом. Алича перетворює Львів у казку.
Поки я намагалася додумати перші рядки вірша, то випав дощ і цвіт облетів. Зате форзиція міцніша.
Мені здається, що цієї весни все швидко. Все занадто швидко. І перші квіти, і цвіт плодових дерев. Я не встигаю зрозуміти, що відбувається. Але здається проблема в мені, а не у навколишньому просторі.
Вірш саме про це. Короткий такий експромт, але в принципі сказала, що хотіла. Може теж себе впізнаєте?
Нині все.
Приєднуйтесь до ініціативи #fridaypoem, вона ще не вмерла:)
°°°
Я є, але мене нема.
І знов ввижається зима.
А люди кажуть — квітень.
Я квітню руку подаю,
З берези сік навшпиньки п'ю
На брудершафт зі світом.
Мене нема, але я є.
І поки доля в бубен б'є.
Я — тінь, що спить у тіні.
Прийму усе, що в книзі тій.
Та дай торкнутися до мрій,
До білого цвітіння.
Hi, dear friends!
Today I share my a little strange philosophical poem, I wrote it today. Spring gives us blossoming trees and hope for the best!
°°°
I am, but I am not there.
And it seems like winter again.
And people say it's April.
I give my hand to April month.
I drink the birch juice to the bottom
on the brooder shaft with the world.
I am not there, but I am.
And while fate beats the tambourine.
I am a shadow that sleeps in the shadow.
I will accept everything that is in fate's book.
But let me touch my dreams
and stand among the white blossoms.
