Every time I cross the border with Poland, a certain calm comes.
The feeling that there are no rockets, shelling, night alarms and there is peace.
This is a feeling of my soul.
But my mind has its own truth. There has been no security in the world for a long time. Nowhere.
I came up with the formula: "If the world does not stop russia, then russia will stop the world".
That is, will stop its existence, destroy it. An example of this is all the beautiful destroyed cities of Ukraine, which no longer exist.
Well, maybe not only Russia, but with the support of several other half-witted world leaders.
Do you know these pictures of the end of the world? There is nothing extraordinary in them. The end of the world has come for almost a third of Ukraine... Instead of flourishing cities there are fires and ruins.
Why am I saying this?.. Because no one is in a hurry to really stop russia. And I would really like those who are not in a hurry to be punished. But in all wars, it is the ordinary people who suffer, not the leaders who make the decisions...
Кожного разу коли перетинаю кордон з Польщею, приходить якийсь спокій.
Відчуття, що тут нема прильотів, обстрілів, нічних тривог і є мир.
Це відчуття душі.
Бо розум має свою правду: безпеки в світі вже давно нема. Ніде.
Вивела формулу: "Якщо світ не зупинить росію, то росія зупинить світ".
Тобто мається на увазі зупинить його існування, знищить. Прикладом цього є всі прекрасні знищені міста України, яких більше не існує...
Ну, може не одна росія, а з підтримкою ще кількох недоумкуватих світових лідерів.
Знаєте ці картинки кінця світу? Так у них нема нічого надзвичайного. Кінець світу настав майже для третини України... Замість квітучих міст — згарища.
А на планеті Земля стільки зброї, що це абсолютно неважко перетворити на згарище все навколо. І ніякої містики чи езотерики.
Чому я про це кажу?.. Тому що ніхто не спішить по-справжньому зупиняти рашку. І я дуже б хотіла, щоб ті, що не спішать були покарані. Але в усіх війнах страждають прості люди, в не лідери, що приймають рішення...
Above the entrance to the church in Przemyśl.
The dove is a symbol of peace, which is not in this world.
Ось у такі думки мене закинуло. Хоч було на меті написати щось позитивніше.
Я в Польщі буваю приблизно раз на місяць, перевожу туди безпритульних котів під опіку місцевих волонтерів або одразу в сім'ї.
Опиняюсь на самому краєчку Речі Посполитої, у древньому Перемишлі, що був заснований руськими князями...
Одна з колисок української культури. Перемиська музична школа. Та навіть автор нашого гімну Микола Вербицький тут виховувався.
Хоч я часто тут буваю з волонтерською метою, але гуляла містом мабуть лише двічі... Все нема часу, сили. Ще деякі цікавинки цього маленького галицького міста мене чекають.
Мені цікаво спостерігати за людьми.
На вокзалі 99% українців, що їдуть кудись далі, в глибину країни чи Європи. І мова звісно переважає наша.
А як зайдеш в глибинку, то видно пересічних поляків. Прислухаюсь, вчусь розуміти мову, це не складно. От говорити не виходить:)
Почуваю себе іншою, ніж місцеві і іншою, ніж українські біженці.
На всіх дивлюсь збоку... І Сян тече привільно.
"Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону".
Я не скажу зараз, скільки років цим словам, більше ніж 100. Але нічого не змінилося... Живемо як на кратері вулкану.
