-How are you? - I asked my friend when we met at a creative evening yesterday.
-So, after the latest news I'm not fine...
I was busy all day, did not have time to watch the news. In the evening I went to the Internet and realized the scale of another tragedy. Kramatorsk. I do not know the exact number of dead. Yesterday it seems there were 50 people... And about a hundred wounded. They just wanted to escape the war. But she caught up with them at the station.
- Як настрій? - запитала я у подруги, коли ми зустрілися на творчому вечорі вчора.
-Та після останніх новин не дуже...
А я весь день клопоталась по справах, не встигла новини подивитися. Десь промайнуло слово Краматорськ, десь побачила страшну картинку убитих людей, але пов'язала її з минулими подіями. Вже ввечері зайшла в інтернет і збагнула масштаб ще однієї трагедії... Я не знаю точного числа загиблих. Вчора це здається було 50 людей... І біля сотні поранених. Вони просто хотіли втекти від війни. Але вона їх наздогнала на вокзалі.
The rocket attack on the Kramatorsk railway station on April 8, 2022 is another Russian war crime.
Ракетний обстріл вокзалу у Краматорську 8 квітня 2022 — ще один воєнний злочин Росії.
My friend asked me to be the moderator of the poetry meeting instead of her, because she was
far from Lviv. Our event took place in a beautiful and cozy place New Acropolis. and people came here not only from Lviv, but also immigrants from Kyiv and Kharkiv.
At first there was a fog in my head, because the news my friend said shocked me ... They dropped a rocket at the station, knowing that there would be a lot of peaceful people there...
Моя подруга поетка попросила мене бути модератором на поетичній зустрічі замість неї, адже вона опинилась трохи далеко від Львова. Наша захід відбувався в прекрасному та затишному місці Новий Акрополь, і сюди прибули люди не лише зі Львова, але й переселенці з Києва та Харкова.
Спочатку у моїй голові був туман, бо новина, яку сказала подруга, мене приголомшила... Вони скинули ракету на вокзал, знаючи що там буде купа мирних людей...
Afterwards, I gathered my thoughts a bit, because my task was to encourage people to perform:) Everyone could read their own or someone else's poetry, just share their thoughts or sing.
Language, literature, music are also important fronts. In peacetime, this is the most important front. I can only now say this with confidence. Culture must come first. The development of culture must take place in parallel with the development of the economy and the army. All these years Ukraine has lost on this front. Ukrainian people saw and heard on TV russian pop, programs, TV series... And it was a low-grade russian product.
Згодом я трошки зібралася із думками, адже моїм завданням було підштовхнути людей до виступів:) Спочатку учасники соромилися, а згодом вже все пішло як по маслу. Кожен міг прочитати власну або чужу поезію, просто поділитися думками чи заспівати.
Мова, література, музика — це також важливий фронт. У мирний час — це є найважливіший фронт. Я тільки зараз можу впевнено про це сказати. На першому місці культура. Розвиток культури має відбуватися паралельно з розвитком економіки, армії. Усі ці роки Україна програвала на цьому фронті. Люди бачили і чули у телевізорах російську попсу, передачі, серіали... Російські телеканали слід було якось перекрити і заглушити ще мабуть у 2004 або максимум у 2014... Проросійські партії... Це взагалі жесть.
But I will not be distracted from the topic! Our word and our song are weapons and probably no one needs to prove it! The theme of the evening was "Living at home". Many people lost their homes... Someone's house remained to stand like an orphaned, someone's house was physically destroyed by a shell.
And yesterday my friends and I were thinking about this topic. It seems to me that the concept of "home" can be considered in as many as four guises.
Та не буду відволікатися від теми! Наше слово і наша пісня — це зброя і мабуть нікому цього доводити не потрібно! Тема вечора була "Жити вдома". Чимало людей втратили дім... Це напевно дуже боляче. У когось дім залишився стояти сиротою, у когось він фізично знищений снарядом...
І вчора ми друзями роздумували над цією темою. Мені здається, поняття "дім" можна розглядати аж у чотирьох іпостасях.
The little home of each of us is our body. The body is the temple of the soul according to Christian teaching. "My home is always with me, in me" - says one of the participants. "My home is with people who support me, as well as the little things I was able to take out of there, here's this pendant, for example," says another.
As long as you have a soul and a body, simply put, while you are alive, you can change something for the better, you can fight and seek protection.
Маленький дім кожного з нас - це наше тіло. Тіло є храмом душі згідно з християнським вченням. "Мій дім завжди зі мною, у мені" - каже одна з учасниць. "Мій дім - у людях, які мене підтримують, у дрібницях, які я змогла вивезти звідти, ось оцей кулончик, наприклад" - каже інша.
Допоки у вас є душа і тіло, простіше кажучи поки ви живі, то можна ще щось змінити на краще, можна боротись і шукати захист... Починати все заново. Головне мати заради кого або чого жити.
Our second home is what we used to call home. This is apartment or detached house. In the town or in the village. Some people dedicate their whole lives to building a house, its arrangement, planting a garden or flowers, sowing wheat.
There are people-travelers who constantly travel or often change their place of residence. Apparently, it's a little easier in the current situation, I don't know. And there are other people who have spent their whole lives in one or two houses, they are very attached! To run away or stay? These questions were constantly asked by people under fire.
Yes, evacuation is the smartest way out. But how many cars with civilians were shot, or this case yesterday at the railway station... It is difficult to find the right solution. Some people survived sitting in their own basements or cellars.
Наш другий дім — це те, що ми звикли називати домом. Квартира чи окремий будинок. Місто чи село. Хтось все життя присвячує будові будинку, його ремонту і облаштуванню, садить сад чи квіти, сіє пшеницю... Є люди-мандрівники, які постійно подорожують або часто змінюють місце житла. Мабуть, таким трохи легше у теперішній ситуації, я не знаю. А є такі, що все життя провели в одному чи двох домах, вони сильно прив'язані! Втікати чи лишатися? Ці питання постійно собі задавали люди під обстрілами. Ці питання і ми тут собі задавали на початку війни.
Так, евакуація це ніби й найрозумніший вихід. Але скільки машин розстріляли, або цей випадок вчорашній на вокзалі... Мабуть у кожного є своя доля, карма. І важко знайти правильне рішення. Деякі люди вижили, сидячи у підвалах чи погребах.
**And our third home is our Ukraine *, which we all love and care about. Several million people have left this home in these terrible days. Those who are strongly attached to something here will return. Others may stay there, abroad. I would like to be wrong! After all, our army is fighting not only for a piece of land or houses, but for us, the people!
І третій наш дім - це наша Україна, яку ми всі любимо і за яку переживаємо. Кілька мільйонів людей покинули цей дім у ці страшні дні. Повернуться ті, які мають тут когось, які до чогось тут сильно прив'язані. Інші можуть і лишитися там. Але я б хотіла сильно помилятися! Бо ж наша армія б'ється не лише за шматок землі чи будинки, а за нас, людей!
The fourth house is our planet Earth! While some countries are trying to clean the planet, reduce the harmful activities of businesses, create environmentally friendly ways to generate energy, others are destroying it.
For example, these are Russians who unjustifiably attack all neighboring countries and sow evil. They are not only killing people or destroying houses, but they are also scattering debris and mines on our land, and our land is already wounded. Russian orcs have both chemical and nuclear weapons in their hands. They are dangerous for our common home, the planet Earth!
А, і звісно я забула, що є ще один дім — наша планета Земля! В той час, як одні країни стараються очистити планету, зменшити шкідливу діяльність підприємств, створюють екологічно чисті способи вироблення енергії, то інші люди її нищать. Наприклад це росіяни, які безпідставно нападають на всі сусідні країни і сіють зло. Вони ж не лише людей вбивають чи доми нищать, але і саму землю всіюють уламками, мінами і наша земля вже вся поранена. У руках росіян-орків є й хімічна, і ядерна зброя. Вони небезпечні для нашого спільного дому — планети Земля!
Наш вечір вчора був трохи сумний, але він ніс і надію. Було багато молоді, причому реально здібної. Я була трохи в шоці (на цей раз в позитивному), адже поганої поезії просто не було. І чарівна красива декламація розкривала суть текстів. Музичним доповненням стали композиції нашого Саксофоніста і авторські пісні барда Віктора. Його пісня "В єдності із країною" має дійсно звучати на всю країну (ми будемо над цим працювати).
Якісь неясні плани, мрії і бажання виникли під час зустрічі та в процесі чаювання... Щиро тішусь, що стільки талановитих людей лишилось у Львові чи приїхали сюди з інших регіонів.
Переможемо!
Слава Україні!🇺🇦
Our evening last night was a little sad, but it brought hope. There were many young people. A charming beautiful recitation revealed the essence of poetic texts. Compositions of our Saxophonist and author's songs of bard Victor became musical addition. His song "In Unity with the Country" should really sound all over the country (we will work on it).