"And what is paradise?" We recently talked to a friend who loves this topic. Let's think together, even if you are not a religious person. Paradise is when it is not too cold and not too hot, when there are no dangerous insects or animals. When it's not raining because there is an ideal level of humidity. These are my first answers, which are instinctive, primitive and related to the world of nature. In my country it's May, September or not very hot summer. Maybe you live in completely different climatic conditions and for you great happiness is rain or snow or coolness...
"А який він рай?" Нещодавно ми роздумували з другом, який дуже любить таку тематику, він добре знає Біблію і вважає, що можливо поєднати наукове та релігійне мислення. Рай — це коли не надто холодно і не надто спекотно, коли немає небезпечних комах чи звірів. Коли не падає дощ, тому що є ідеальний рівень вологи... Це мої перші відповіді, які є інстинктивні, первісні і пов'язані зі світом природи. Травень, вересень або не дуже спекотне літо. Можливо, ви живете у зовсім інших кліматичних умовах і для вас величезним щастям є дощ або сніг або помірна прохолода... Або ще щось.
And paradise is peace between people. Man, having the mind and free will, directs his intellect to the destruction of his own kind and the whole planet suffers from it. As the war in my country shows, which has lasted for more than three months, the "orcs" create not paradise on this earth, but hell. Our Russian neighbors have a beautiful and large land... It can be cared for, improved, loved. But they are neglecting their land and attacking neighboring countries.
А ще рай — це мир між людьми. Людина, маючи розум та свобідну волю, направляє свій інтелект на знищення собі подібних і від цього страждає вся планета. Як показує війна у моїй країні, яка триває понад три місяці, "орки" творять тут на землі не рай, а пекло. Наші "сусіди" росіяни мають гарну і велику землю... Її можна доглядати, вдосконалювати, любити. Але вони занедбують свою землю та здають її в оренду китайцям, а самі нападають на сусідні країни. Тому що це є сили зла, це орда, яка не розуміє цінності значень рідний дім, рідне місто чи село, рідна країна. (Мені здається, вони лише прикидаються, що люблять свою країну, бо їхні серця переповнені ненавистю до інших, а не любов'ю до свого).
My Ukraine is especially beautiful in the spring. This is our paradise.
Honestly, this collection of photos has long been in the drafts of our Hive, and there is no inspiration to write. War steals my inspiration. And yesterday there was a shock. Yesterday a friend of mine said that during one of the last shellings, a fragment of a rocket fell on my favorite Pidlyska mountain. I remember that night when all the windows and old doors in the village house were shaking, and there was a long buzzing in the street... The cats slept peacefully, so I realized that it was somewhere relatively far away. There was no word about this case in the news...
Then they said only about town of Yavoriv, which is at least 100 km away from me.
Моя Україна особливо прекрасна навесні. Це наш рай.
Чесно кажучи, ця добірка фото вже давненько лежить у чернетках нашого Вулика, а натхнення писати нема. Війна краде моє натхнення. Та вчора з'явився поштовх. Вчора мій друг сказав, що під час одного з останніх обстрілів на мою улюблену Підлиську гору впав уламок ракети. Я пам'ятаю ту ніч, коли у мене тремтіли всі шибки і старі двері у сільській хаті, а на вулиці було чути довге гудіння... Коти спали спокійно, тому я зрозуміла, що це десь відносно далеко. Про цей випадок в новинах ні слова... На жаль... Тоді сказали лише про Яворів, який мінімум за 100 км від мене.
Apparently, the fragment of the rocket has already been taken away by the first person to be there.
I hope the wreckage didn't damage the trees.
And these photos were taken about three weeks ago. Blessed is the time when spring gives real warmth, when the mosquitoes have not yet woken up and the grass is not too tall. I was walking around my outskirts all day then. At first there was a forest... Dark, thick, wild. This forest is associated with my mother's womb. And going to the edge of the forest and Pidlyska hill is like a birth. I am always overwhelmed with euphoria. Light, the smell of pines and flowers, distant landscapes... Somewhere below in the fields rape blossoms, and even further I can see a narrow strip of road on which a cars can occasionally drive.
Мабуть, уламок ракети вже забрав той, хто першим там опинився. Можливо, це був працівник Національного парку "Північне Поділля" або просто турист...
Я ще не була на горі останніми днями, сподіваюся уламок не пошкодив дерева. А ці світлини зроблені десь три тижні тому. Блаженний час, коли весна дарує справжнє тепло, коли комарі ще не прокинулись і трава не надто висока та страшна. Я весь день тоді гуляла рідним околицями. Спочатку був ліс... Темний, густий, дикуватий... Цей ліс асоціюється мені з утробою матері. А вихід на узлісся та Підлиську гору — це як народження. Мене завжди переповнює ейфорія. Світло, запах сосен і квітів, далекі краєвиди... Десь внизу у полях цвіте ріпак, а ще далі вузька смуга дороги, по якій зрідка може їхати автомобіль. Підлиська гора — це найвища точка у наших краях, яка є частинкою плоскогір'я Вороняки.
I breathe with these pines... They filled everything here... 50 years ago the mountain was bald, and the pines are very tiny.
Some rare flowers have already bloomed in late April... Now there are many different yellow flowers that definitely have a psychotropic effect. It's like swimming in a sea of honey.
I wander the hillside, then eat my simple snack, which seems incredibly tasty. From my house here, if you go through the woods, about 6 km, and the fields a little closer. So I'm a little tired.
Я дихаю на повні груди цими соснами... Вони заполонили тут все... Років з 50 тому гора була лисою, а сосни зовсім крихітні. Деякі рідкісні квіти уже відцвіли наприкінці квітня... Тепер тут багато різних жовтих квітів, які точно мають психотропний ефект. Я ніби пливу у медовому морі.
Я тиняюсь схилом пагорба, потім їм свою нехитру перекуску, яка здається неймовірно смачною, навіть пишу якийсь пост... Від мого дому сюди, якщо йти через ліс, десь 6 км, а полями трішки ближче. Проте це складний шлях, у лісі чимало калюж, ярів.
Коли сонце вже йшло до заходу, я сиділа на схилі гори і вирішила 5 хвилин подрімати. Дивовижно, але ці п'ять хвилин розтягнулись на годину. Якісь туристи, що приїхали сюди на машині, тим часом зникли. Я прокинулась і не одразу зрозуміла, де я. Над кам'яним хрестом світив місяць, а хмари наче намалював якийсь імпресіоніст. Це просто рай!
А потім десь під моїми ногами пролетів вертоліт. Ого, як низько! Я б могла його сфотографувати, але вчасно згадала, що у нас війна і об'єкти техніки фотографувати не можна.
Так завжди, як тільки я розчиняюсь у світі природи, то у смартфоні лунає тривога або десь пролітає військовий гелікоптер.
Додому я йшла полями, адже там день триває довше і можна попрощатися з сонцем...
Боже, поможи нам знищити ворога і відновити нашу прекрасну країну!
When the sun was setting, I was sitting on a hillside and decided to take a nap for 5 minutes. Surprisingly, those five minutes lasted an hour. Some tourists who came here by car, meanwhile, have disappeared. I woke up and did not immediately understand where I was. The moon shone simultaneously with the sun above the high cross, and the clouds seemed to be painted by an Impressionist. It's just paradise!
And then a helicopter flew somewhere under my feet. Wow, how low! So always, as soon as I dissolve into the world of nature, an air alarm sounds in my smartphone or a military helicopter flies somewhere.
I went home through the fields, because there the day lasts longer and you can say goodbye to the sun...
