«Чемпіонат світу з мовчання серед жінок зібрав найкращих учасниць. Він проходить на величезному стадіоні, де тисячі глядачів сидять у повній тиші, адже навіть аплодувати заборонено. Судді з приладом для “вимірювання мовчання”, який фіксує навіть найменший звук, уже очікують оголошення початку…»

Жіночки як квіточки під сонцем, готуються мовчать як можуть, аж раптом поза стадіоном починає летіти бульба повітрям. Її багато, спочатку цілою стіною як під музику із Зоряних Воєн (там-там-тадам), а потім вона збивається купами і починається якась мурмурація. Заповзятливі чоловіки побігли за підсаками, як метеликів та риби не наловили, то можна піймать літучий овоч. Чисто на згадку. Таких було не багато, бо всі інші просто роти пороззявляли й дивляться і мовчать, наче всі вирішили позмагатись. Короче картопля тепер фрі. Десь виліз якийсь стрімер, давай вести транляцію і попхався за межі стадіону. А воно там поряд поле хтось ціле поле засадив. Один пес підбіг, ухопив зубами і його теж потягло до неба. Підтягнулись дітваки, давай змагаться хто довше втримається або вище підлетить. А собацюрі надоїла пригода, він гавкнув і плюхнувся в озеро неподалік, його спасли друзі бобри і дали м'ятну жуйку. Після чого він вирішує відкрити свою секту, щоб через 20 псячих років піти у президенти регіонального собацюрника.

А шо там наш стрімер? Він поки витрішками торгував, навбрів на невидму стіну й рив лобом землю. Фоловери сміялись, ставили лайки і багато смайликів)) Згодом стіна набула якогось відтінку, прочинився отвір і звідти вийшла риба. Цибата тулька, на перший погляд, метрів півтора без кепки, а луска блистить як котові балабони. Ну короче волохата вона, чи він, вони і хто зна хто ще, бо на лобі не написано. Каже голосом Леся Подерев'янського:
- Здрасті! Ви не сціть, ми з миром, бо масла у нас дофіга, а картоплі ніфіга. Ось вам ящичок бластерів, шоб легше було москалів смажить.
Двері закрились риба пішла...