Хата
Добрий день друзі!
Сьогодні ми з вами повернемось в село Папужинці і я вам розповім, як ми з місцевих стали сільськими жителями, і як ми там виживали.
То було, коли вибухнув Чорнобиль. На весну сусідка покликала нас до свого села, бо там продавали багато пустих хат, вона повела нас до однієї із хат, і ми вирішили її купити, а більше вже нічого не дивилися.
От заходимо ми у двір, а там трава поросла аж до підборіддя, відчинили хату, яка простояла дев'ять років без господаря. Там треба було робити великий ремонт. І вони знаючи, що ми з міста тихенько за спиною сміялися, очікуючи втіху. Чекали, що ми прийдемо жалітися на безпомічність.
Моя мама була одна з двома дітьми, й уся робота по хаті, яку треба було ремонтувати, лягала на її плечі.
Перше, що ми зробили, це повиривали усю траву. Потім замовили рами на вікна, і почали прибрати у хаті, зробили кімнату, де можна було знаходитися і готувати їжу. Пішли у магазин і купили усе для господарювання по хаті.
Потім наносили глини піску та щебеню, щоби закрити дірки у стінах хати.Ми з сестрою розібрали піч і винесли сміття з двору. Потихеньку стали мішати розчин і замазувати дірки.Одна стіна провалилася наскрізь, і її треба було закрити, на це пішло багато часу.
А в цей час усі сусіди навкруги пильно дивилися за нашими діями. І коли мама в них щось прохала з інструменту, казали, що нема, треба бути дощечка, щоби загладжувати розчин у дірках, а купити немає де. Мама поїхала у Київ на роботу і там їй зробили все, що треба для ремонту.
Коли сусіди побачили, що ми не плачемо і не жаліємося, а стараємося самі вправитися, то вони прийшли та запропонували свою допомогу.
От ви не повірите, але там найняти, щоби вам щось зробили неможливо ні за які гроші, тому приходиться надіятися на себе.
Далі буде...
Посилання дивиться тут:https://www.olx.ua/uk/obyavlenie/prodatsya-budinok-IDEsCEa.html#f0ce4f734c
