Вже купу часу просторами соціальних мереж літає тема тривожності. От-от повномасштабна війна, тре пакувати валізки, збирати документи для біженства, шукати бомбосховища і всьо такоє. Частина моїх знайомих хвилюється, а я... НІ! І знаєте що? Мене вже встигли прозвати деякі лічності агентом кремля, прости господи. Шо типу я просто сиджу та чекаю, коли ото орки нападуть на мою країну. Типу колаборант.
Не дочекаєтесь! Дораз поясню свій спокій. І вам, і собі. Так вот, по перше я своє вже перепанікувала. З кінця 2013 і десь до кінця 2015. Шо не день, то сльози, траур і депресія. Давайте згадаєм шо тоді було. Майдан, початок війни, Донецький аеропорт, котли. Купа втрат. А армії як такої практично нема. То факт і не будем сперечатись. Завдяки волонтерам наші військові шось почали норм отримувати. Потім під'єдналась держава.
І от в той період я пережила просто пекло. В мене ще й деякі родичі та однокласники тоді поїхали на схід добровольцями. Паніку мож було множити на два. Власне я її і помножила на двадцять два. Кожного дня було страшно, што ото до Києва дійдуть. А куди бігти? Шо робити? Страшно було лягати спати, адже поки ти там у відключці в світі Морфея може статись все що завгодно та прокинешся ти вже в іншій країні.
Але згодом ця паніка ставала спокійнішою. Наша армія ставала все більш професійною. З'являлось на фронті все, що необхідно аби зробити мощний бабах оркам. А також щоб захистити себе. Звичайно, навіть сьогодні, в мене сльози/соплі від наших втрат, але. Але я вірю в свою армію. Вірю в те, що в нас багацько людей, котрі готові вбивати за свою країну. І в них є змога це робити. Останній період це показує, адже купа країн скинулись зброєю для нас.
То вже не ті молоді хлопчики та дівчатка, котрі не знали, що робити та не мали чим чинити спротив. Це дорослі бойові військові, котрі таке нароблять оркам, що тим мало не покажеться. Це по перше.
А по друге, як на мене, то просто напросто гра м'язами зі сторони карлика. Він намагається повернути нас в стан 2014 року, щоб потім мати змогу просунути якісь свої "хотєлки" на міжнародній арені, коли ми зламаємось. Вірніше, коли зламається верхушка. Але знаєте, яка різниця тоді і тепер? Тоді грали на пониження градусу конфлікту, а тепер, допоки сцикло сцить, ті самі союзники підвищують ставки з фразами "ну сунься, сунься в Україну, подивимось, як потім заревеш!". Про це говорять прямо. Прямо в очі ВВХ.
А по третє, скажу я вам дуже офігенну штуку. Оце все, воно корисне. Бо, нарешті, ще якась частина людей починає розуміти, що війна є і вона може торкнутись кожного. Адже хочеться періодично мордою об асфальт бити тих, котрі такі "а шо там ще все війна, да?". Або адептів "то всьо політіка". Ну принаймні, то моя маленька мрія, що таких довбограїв стане менше.
Тому не тревожтесь. Да, валізку спакувати мож. Принаймні привести в порядок документи, але то потрібно і так. А я чисто закупила корм своїй тварюці, бо мало лі, шо панікери нароблять, а кицька єссі корм не поїсть, то мене зіжре однозначно, а то страшніше за будь які воєнні дії. Ви голодну кицьку колись бачили? Не бачили! Бо єссі вона була голодна, то вас вже ниє! Ну і раз, в мене є кицька, бігти німагу, прийдеться драцця. Тому най той ВВХ лиш у сні мріє про свій наступ. Нас таких кошатніків і собачників дофіга!
На цьому всьо. Як то кажуть, зберігайте спокій та вірте в ЗСУ. А я вернусь до вас з смішнішими тєкстами чим ото шо накалякала. Але пользуясь моментом, панікуєте? Корм тваринам закупили чи зброю? Чи і те, і друге? )) Я от думаю над тим щоб отримати дозвіл на володіння 😏