Ох вже ж і натворила ця киця клопоту. Навіть розказувати соромно, адже це улюблениця публіки, любить її, як в дитячій пісенці, і мама й тато, і бабця й дід)))
Все почалося багато років тому, коли бабусі подарувати маленьке кошеня, породисте, вперше в історіїї села в хаті з'явилось породисте кошенятко. Та ба - кошенятко не тільки породисте а й вийо....вибачте, характерне. Мишей бач, їхня величність не ловить, а чому.... порода така чи що. Та тим не менше, меншого інтересу у домашніх воно не стало викликати, киця гарна, ніжна. Хоча інколи характер проявлала - як їй щось вельми треба, вона цапала лапкою, ще й боляче, а як не по її щось, підбігала і цапала ще раз по черевику.
Киця, звичайно, виросла, і пішла в двір гуляти. Кошенят нагуляла, правда дуже ж їй важко то далося, бідні кошенятка, виживало завжди тільки 1 з двох. Люли в селі прості, по ветеринарах не дуже їздяиь, якось так вже й було раз заразом. А потім вже так з поколінняв покоління (котяче) й повелося. Але кошенятка завжщи були ось такі, пухнастенькі, гарнюсінькі. По вулиці ганяли і вхаті спали. Їх чистили, капельками від блішок капали, та щось в один момент пішло не так...
Чи не вчасно капельки придбали, чи то як, але блошки в хату попали. І почалась справжня катавасія - покусані ноги. От і чекатимемо на протравлювача бліх, щоб прийшов і хату почистив. А ми тим часом шукаємо, де ж то переночувати, поки та вонь блохаста буде провітрюватись. От же ж халепи)))
