"Мама, я хочу мати багато друзів і дружити з усіма" - каже мені моя 5-річна донечка. А чому тоді Аліна (цитую) зі мною дружити не хоче? І я починаю заглиблюватись а якусь нікому непотрібну філософію, аби якось пояснити, що дружити з усіма просто неможливо. Чи можливо?
"Mom, I want to have many friends and be friends with everyone," my 5-year-old daughter tells me. And why then does Alina (I quote) not want to be friends with me? And I begin to delve into some useless philosophy, in order to somehow explain that it is simply impossible to be friends with everyone. Is it still possible?
Усі ці дітки на фото, в різні періоди життя були дуже близькі друзі, але от саме такої згуртованості я все ж не помічала. Можливо, вони ще замаленькі? От дружба вже старших діток більш помітна, вони щодня збираються разом, незалежно від погоди і щось собі знаходять на свою голову, якісь вигадують забавки, катання, велики і т.д.
All these children in the photo were very close friends at different periods of their lives, but I did not notice this kind of unity. Maybe they are still too small? The friendship of the older children is more noticeable, they get together every day, regardless of the weather, and find something to do on their own, they invent some toys, skating, etc.
А от цих малявок треба бавити, в одну секунду вони сміються а вже в другу як сірнички - вжух і плачуть. І їм треба довго втовкмачувати, що битись не треба, і плюватися, і ще якась біда з негарними словам. Можливо, я і не права, та завжди кажу дитині - обери хоча б одного, але того, хто тебе не образить, а можливо, навіть готовий заступитись, або за кого готова заступитись ти. Поділись іграшкою, навіть якщо це улюблена і ти ще з нею ніколи ні з ким не ділилась, пригости найсмачнішим смаколиком, просто так, друга, з яким разом цікаво навіть коли нецікаво))))
But the very little ones must be entertained. One second they are laughing, and the next they are crying. And they have to be convinced for a long time that there is no need to fight, and spit, and some other trouble with bad words. Maybe I'm not right, but I always tell a child - choose at least one friend, but one who won't offend you, and maybe even is ready to intercede, or for whom you are ready to intercede. Share a toy, even if it's a favorite and you've never shared it with anyone before, treat yourself to the most delicious treat, just like that, a friend with whom it's interesting even when it's not interesting))))
Є діти одного віку, батьки яких дружать між собою, цим дітям пощастило мати одне одного, мабуть... Та в них певне немає ж вибору, треба дружити. На такі відносини і можливість вибору спочатку дуже повпливав коронавірус, адже ця ізоляція просто звела на нівець соціалізацію, діти настільки звикли до зони комфорту, створеною батьками, що іноді навіть при бажанні, вони не мають і не знають як вчинити, щоб потоваришувати.
There are children of the same age whose parents are friends with each other, these children are lucky to have each other, I guess... But they probably have no choice, they have to be friends. At first, such relationships and the possibility of choice were greatly affected by the coronavirus, because this isolation simply nullified socialization, children are so used to the comfort zone created by their parents that sometimes even if they want to, they do not know how to make friends.
Тому ми з дитиною часом бавились в рольові ігри - розігрували моменти, навіть з бійками, в яких можна було шукати варіанти, а як саме повестись в різних ситуаціях. Вчились банальному - посміхнутись у відповідь, або просто помахати рукою, чи запропонувати дружити. А коли це застосовувалось в реальному житті - емоції зашкалювали, а результат - хороші друзі в різних гуртках, дворах, селах, де нам доводилось проводити багато часу. То як ви думаєте, дружба це диво, чи клопітка робота?
That is why my child and I sometimes played role-playing games - played out moments, even with fights, in which we could look for options and how to behave in different situations. Learned the banal - to smile back, or just wave your hand, or offer to be friends. And when it was applied in real life - emotions went off the scale, and the result - good friends in various circles, yards, villages, where we had to spend a lot of time. So what do you think, is friendship a miracle or a hard work?
