Здавалося б, що нічого не може зіпсувати смачний і старанно приготований заздалегідь сніданок. Вже кілька днів поспіль, надихаюсь цікавою мотивуючою психологією про Добрий Ранок, і про підсвідоме запрограмовування "себе" на "все добре". Мій реальний ранковий енергетичний приток підживлюється кавою з вершками, яких я відверто кажучи не переношу, але дуже потребую. Я відношуся до типу людей, хто не може справитись з лактозою, але не вміє прокидатися без кави, розчиненої смачними вершочками))))
It would seem that nothing can spoil a delicious and carefully prepared breakfast in advance. For several days in a row, I have been inspired by the interesting motivational psychology of Good Morning and subconscious programming of "myself" for "everything is fine". My real morning burst of energy is fueled by a much-needed coffee with cream. But I belong to the type of people who cannot cope with lactose, but do not know how to wake up without coffee diluted with delicious cream))))
Але я знайшла О-порятунок - безлактозну молочку, яка тепер ввійшла в мій раціон. Я раненько біжу на кухню і мугикаю під ніс пісеньку про чудесний день... І ву-а-ля, він видається чудесним вже тиждень поспіль. І тому, сьогодні все було так само, аж рівно до пів на девяту........а далі......а далі війна повернула мене в реальність - депресія, розпач, переляк, тільки залишки чудового ранку закарбувалися у фото, яким мені так кортіло поділитися......чи зможемо ми колись бути спокійними? Бути просто тими, ким ми є? Просто щасливими?
But I found salvation - lactose-free milk, which has now entered my diet. I run early to the kitchen and hum a song about a wonderful day under my breath... And wow, it seems wonderful for a week in a row. And so, today everything was the same, until exactly half past eight........and then...and then the war brought me back to reality - depression, despair, fear, only the remnants of a wonderful morning were imprinted in the photo I've been dying to share......can we ever be at peace? To just be who we are? Just happy?