Ніколи не думала, що буду колись називати себе старою. Це швидше за все була якась іронізація, насмішка, адже коли ти про це не задумуєшся всерйоз, ти відчуваєш себе вічно молодим. І напевне так і треба навчитись жити, не рахувати роки, а усвідомлюваии цінність прожитого.
Кожного разу коли задумуєшся про вік, одразу нахлинає думка про відлік часу, а це реально дуже лякає. А навколо стільки всякої насолоди, стільки рідного, стільки рідних, яких цінуєш більш за все. І твоя старість якось не вписується в оце все життя, яке вирує. А ще купа завдань, які ти маєш виконати, адже хто ж як не ти. Тому кожного разу, коли приходить день мого народження, мені якось хочеться, щоб не мене вітали, а мою маму, це її свято, хіба може вона не дуже горда за таку доню.
Та все ж, я дуже рада увазі тих, хто пам'ятає про мій день народження, хто вітає не для годиться, а тому, що цінують і люблять.
Дякую усім!
